Українська Греко-католицька Церква | Францискани греко-католики
Чин Братів Менших (Фундація Всіх Святих Серафимського Чину)
07 січня 2019

Роздуми над бездомним Ісусом Христом, в день Його народження

Слово про Різдво нікому непотрібного Бога

 

«И как можем дать добрый Суд меншим нашим Братіям, обидив Первороднаго Брата, Христа Іисуса? Он первый Сирота, что всѣ его оставили. Он первый Нищый, что все от него отняли. Всѣ за Тмою, оставѣв свѣ, пошли, побѣжали.» (Г. С. Сковорода, Наркісс)

 

Один польський кореспондент в свят-вечір переодягнувся за бідного і пішов по домівках людей просячи їх: «Прийміть мене до своєї родини на вечерю, я не маю де пережити Христове Різдво!» Ніхто його не прийняв а пояснення людей були прерізноманітні. Одні відпекувались мовляв: «їдемо з дому кудись там…», інші «ні, ні, ми не приймемо», ще інші просто не відкрили двері. Це відбувалось у країні Польща, країні, про яку можна без великого сумніву казати що вона є християнська, а тим паче католицька.

 

Так якось вечором, роздумуючи з братією над досвідом кориспондента ми думали, чи ми могли б прийняти до свого гарно прикрашеного столу, вонючого, брудного, засмарканого, обшарпаного, спитого бомжа? Так, ми робимо вечері для бідних, ми до того готуємось, збираємо кошти, але що коли б один із них попросився безпосередньо перед свят-вечерою? Св. Франциск би такого прийняв, ми це добре знаємо, але чи ми б прийняли? Ми залишили це питання в принципі без відповіді.

 

Обставини Христового Різдва, хіба не були такими. Змучений від дороги Йосиф, вагітна Марія, яка чує що от-от Син має народитись, просяться до домів людей і не має для них місця в заїзді, і ніде посеред людей. Прекрасно коментує обставини Різдва Христового папа Венедикт XVI, в «Ісус з Назарету», пишучи: «Прийшло (Світло) до своїх – а свої його не прийняли» (Йо 1, 11). Для Спасителя світу, для Того, для кого усе створено (пор. Кол. 1, 16) тут немає місця. «Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт. 8, 20). Той, що за містом розп’ятий (пор. Євр. 13, 12), за межами міста і народився.»

 

Людство є грішним, але є між грішниками поділ на тих, котрі мають претензії до всіх і всього і тих, котрі мають претензії тільки до своєї злоби. Ті останні грішники є святими грішниками, бо вони признаються до своєї злоби, обмеженості і безрадності перед злом і гріхом. Такі грішники сповідують священикам гріхи, оплакують їх, відбувають прощі, дають милостиню, вважають себе гіршими за всіх і гідними пекла більш ніж всі люди на світі.

 

А яким я є грішником? Таким що має претензії до бомжа бо він приплівся коли його не просили, чи таким що сам чується перед Богом бомжем, котрий не може Йому дати нічого, який сам приходить до брудної стайні і чує себе там, серед смороду своїх гріхів і власної бідності, прийнятим, бажаним і любленим? Щирий, духовний бомж перед Богом впустить до своєї хижі кожного.

 

P.S.

Дед Слава жил в нашем подъезде. К нему привыкли все жильцы дома и не выгоняли его, стараясь помочь одеждой, едой или подкинуть пару монет.
Во время сильных морозов бомж прятался в подвале …

Постояльцы дома говорили Славику, что бы тот прекратил собирать бездомных котов и собак, но это продолжалось постоянно. Все в округе коты и собаки приходили к деду, ели его еду, ночевали с ним, укутавшись в лохмотья. Каждое утро, выходя на работу, я видел деда. Докуривая папиросу на пороге, он всегда улыбался и был приветлив с жильцами. Ежедневно я встречал Славку, окруженного бродячими котами и собаками.

Бомж, был не разговорчив, никто не знал, его появление в нашем дворе. Его считали безумцем, не обращая на него внимания. В очередное утро я встретил бездомного и обратился к нему: -Ты ведь и так голоден и беден, зачем отдаешь свою еду бездомным животным? -Не правда, я не беден, — ответил мне Славик исподлобья. Я лишь усмехнувшись, качнул головой и отправился на работу. В этот вечер зима приняла свои обороты. Расписные узоры на окнах, сильный снегопад и крепкий мороз.

В голове не давал покоя ответ, что же Славик считал своим богатством? Как можно живя на помойке и не имея за плечами ничего нажитого так положительно рассуждать? Богат он. Ну-ну… Я, семейный человек, с образованием, престижной работой и стабильной зарплатой, стесняюсь назвать себя богатым, а бомж в действительности в это верит. Я решил выяснить причину его самоуверенности. Поинтересуюсь, думаю, у Славика о его и жизни и спрошу, откуда он взял такое рвение и веру.

Возле подъезда сидел бомж Слава, с улыбкой и смотря на маленького, худого, рыжего бездомного котенка.

Я остановился и с презрением начал задавать вопросы. — Опять подкармливаешь? Так чем же ты богат?- спросил я.

После долгой паузы бедняк поднял голову и прохрипел мне: -У меня есть сердце. Это самое уникальное богатство, которое многих обходит стороной.

Ночью, я долго не мог уснуть. Я никогда и ни с кем не обсуждал этот разговор. Но понял для себя, что в душе я настолько беден и запутан. Как я могу помочь себе, если не могу помочь окружающим?