Українська Греко-католицька Церква | Францискани греко-католики
Чин Братів Менших (Фундація Всіх Святих Серафимського Чину)

Знаменитості Чину Братів Менших

Александр з Hales
doctor irrefragabilis


(1180-1245)

Один із творців схоластичної методи. Перед 1210 р. був викладачем гуманітарних наук в університеті у Парижі, після 1215 р. – викладач богословія. В 1236 р. – францисканин, перший учень св. Франциска – керівник катедри в університеті. Вважається засновником францисканської школи. У наукових поглядах лучив августинізм і неоплатонізм зі спадщиною отців (патристика) і аристотелізмом. Не відокремлював богословської проблематики від філософської. Бог: Бутність проста, невпізнавальна у своїй істоті. Найвижче Особове Добро – Бог – уділяє себе усім іншим істотам. Твердив, що речі неможливо зрозуміти без Сотворителя, котрий становить їхню образотворчу форму. Матерія: Кожній матерії, окрім форми, приписував так звану „форму світла (світлисту)” (відміна метафізики світла). Людина: Людину розумів, як єдність душі і тіла, котра, маючи у собі єдність істоти з трьома сферами пізнання і сприймання світу, є образом Пресвятої Тройці. В процесі пізнавання істотну роль приписував „інтелектуальному сприйманню”, яке є Божим світлом, даним розумові. Займався багатьма богословськими проблемами: про Пресвяту Трійцю, сотворіння, відкуплення, благодать, Святі Тайни. Богослов з Hales є першим, хто почав коментувати сентенції Петра Ломбарда. Його учнем був св. Бонавентура, а до навчання Александра нав’язували: св. Альберт Великий, св. Тома з Аквіну.

Вільгельм Окхам
doctor invincibilis

(1280-1349)

Вільгельм Окхам впровадив до філософії не тільки свою „бритву”, тобто правило економії в мисленні (не нагромаджувати непотрібних речей, не творити фікцій, пояснювати факти якнайпростіше), але і сам був вийнятково гострою інтелектуальною бритвою. Останній споміж великих францисканських мислителів, народився в Ockham, біля London, помер і похований в Munchen. Його творчість становить виразну роздільну межу між схоластикою і новітньою епохою, завдяки цьому один із його титулів „шановний ініціатор” (Venerabilis inceptor). У свою єпоху його сучасні охоче називали Вільхельма непереможний доктор (doctor invincibilis). Цей титул є пов’язаний з його незвичайною проникливістю і точністю мислення. Був субтельним коментатором і аналітиком схоластичної традиції (не щадив науково ані св. Тому з Аквіну, ані бл. Йоана Дунса). Фундаментальною галуззю усіх наук вважав логіку і опрацював свою власну версію. Цілком слушно може бути названий батьком аналітичної філософії, вважав, що багато помилок і непорозумінь виникає з термінологічного балагану і невластивого користання з мови. Брат Wilhelm був противником абстракціонізму і відірваного від досвіду раціоналізму. Творення скомплікованих розумових систем тільки на базі абстрактності веде до ілюзоричних рішень. Напротязі століть Окхама обвинувачувано в номіналізмі, кажучи що відмовляв він реальності загальним поняттям (так звана „універсалія”), наприклад, «людина». Францисканський мислитель свою теорію, на тему загальних понять, мотивував ось так: першим предметом пізнання є завжди конкретна індивідуальність, а не загальне поняття. Універсалії є вторинні до первісної інтуіції поодиночного предмету. Спочатку пізнається конкретних людей: цього ось Петра, Івана чи Валеру. Поняття „людина” є узагальненням мого досвіду конкретних поодиноких людей, має мисленний характер, абстрактний чи духовний, але не є реальним буттям. Реальними є тільки поодиночні речі. Даний метафізичний реалізм це знаменита властивість не тільки Вільгельма Окхама, але і фундаментальна тенденція францисканської школи в цілому. Це, власне, школа Серафимського Отця Франциска завжди сильно акцентована вартість поодиночних сутностей і боронила їхню автономію. Подібно як і інші францискани, Окхам захищав вільність Бога. Пізніша схоластика дуже легко вкладала Бога і його дію в раціональні шаблони. Вже бл. Йоан Дунс накреслив границі для раціонального пізнання і захищав автономію пізнання через віру. У Окхама можна зауважити радикальніші погляди на тему Бога. В справах Бога і Його дії він відрізняв так званий абсолютний порядок (potestas absoluta) від порядку установленого (potestas ordinata). Наше пізнання відноситься тільки до установленого порядку, тобто стосовно до світу, сотвореного Богом, котрий, однак міг сотворити безконечну кількість світів. Помилкою є творення таких висновків „причина – наслідок” на підставі фактичного, сотвореного світу і відношенні (стосуванні) їх до природи Бога і Його дії. Бог є абсолютно вільний у своїх діях т. зн. нічим необмежений. Маємо тут справу із спором між концепцією абсолюту в грецькому розумінні (Бог є причиною і водночас частиною системи) і концепцією в біблійному розумінні (Бог абсолютно вільний, суверенний, Сотворитель світу, котрий утримує в існуванні усе не тому, що мусить, а тому, що хоче). Вільгельм Окхам захищав теж волю і автономію окремих людей перед надуживанням влади і інституцій. Політична філософія Окхама тішиться великою зацікавленістю, бо має й надалі свою актуальність і запотребування у суспільствах.

Роджер Бекон
doctor mirabilis


(прибл. 1215-1292)

Роджер Бекон ціле своє життя присвятив науці: філософії, математиці, фізиці, логіці, оптиці. Навчався і науково діяв в Oxford і Paris. До Чину Братів Менших (францисканців) вступив в 1257 р. Прагнув зреформувати суспільство і Церкву за допомогою знань. Головним ворогом людства вважав неуцтво, незнання. Ігноранція була для нього свого роду Антихристом. Своєрідним remedium, еґзорцизмом, мала бути наука, котра б ґрунтувалась на досвіді і експерименті.

В своєму творі „Opus maius” Бекон подає 4 джерела помилок:

1. Безглуздя (сліпа) віра фальшивим авторитетом.

2. Звичка, котра уґрунтовує те, що фальшиве.

3. Упередження невігласів.

4. Псевдознання, котре скриває в собі ігноранцію.

Ці проблеми мусять піддатися ефективному лікуванню. Філософ з Oxford все життя працював над ефективними методами, які б допомогли покинути богословії і філософії помилкову дорогу, так звану ненаукову методу. У місце псевдометоди повинна появитись експериментальна метода, базуючись завжди на досвіді. Науковець на перше місце ставить конечність розвитку біблійної еґзеґези (гр. ἐξήγησις eksegesis - пояснення, віднайдення внутрішнього сенсу), а також пояснення філософських текстів, сягаючи до тих мов, у котрих вони були написані (тобто з оригіналу). Таким чином це у ХІІІ ст. є революційним. Сьогодні ця теза є аксіомою в біблійній герменевтиці (гр. hermēneutikòs - безсторонна інтерпретація). Наступним кроком у поборюванні ігноранції в науці є застосування математики. Тільки математика може внести в науку ясність і впевненість правильності результату. Бекон твердив, що неможливо вправлятися (фахово) у будь-якій галузі науки без математики, основи якої є закладені в кожній людині. Отож, неправда, що ґрунтування кожної науки на математиці, походить від Галілея чи Ньютона. Третім елементом концепції францисканина з Oxfordu є оптика, котра стається для нього фундаментальною наукою з огляду на те, що власне світло найкраще відображає геометричні і математичні права. Оптику, тобто теорію світла, можливо описати математичними правилами і завдяки конкретним експериментам. Р. Бекон (згідно з легендою) вважається винахідником окулярів. Останній елемент концепції – це досвід. Кожна наука, вважає Бекон, повинна мати свою опору якою є досвід. Щоб пізнати натуру природи, треба розпочати з досліду (конкретного), а не від абстракційних неписаних правил. Превелику роль виконує в даному випадку дослідницький експеримент. Бекон приймає також внутрішній дослід, котрий є внутрішнім просвіченням, маючи характер природний і надприродний. Сучасний спір між богословією і наукою Бекон вважав би як несумісним, безглуздим. Питання: у кого правда, хто правий: наука чи радше богословіє, це помилкове питання. Богословія і наука не заперечують себе навзаєм, але узуповнюють, вони є комплементарні. Цікаво, що це не визнавання богословії наукою є проявом ігноранції і неуцтва у світлі вчення Р. Бекона. В своєму творі „Opus tertium” автор ось як проявляє захоплення наукою: „Двадцять років, коли я посвячував себе мудрості, погорджував тим часом посполитим способом мислення і заплативши, понад 2000 стерлінгів на купівлю таємних книг і на безпосередній досвід прерізних речей, на вивчення мов, наукові прилади, астрономічні таблиці і інші речі, я прагнув здобути приязнь мудреців, вивчити співпрацівників у галузі мов, геометричних фігур, арифметичних рахунків, таблиць, приладів і інших предметів”. Р. Бекон, хоча і не є святим, та, однак є учнем францисканської школи, котра завдала йому немало конкретних, болісних, але, маємо надію, спасенних лекцій.