Українська Греко-католицька Церква | Францискани греко-католики
Чин Братів Менших (Фундація Всіх Святих Серафимського Чину)

Твори Святого Франциска

 

Правила Чину Братів Менших

 

Вступ до Незатвердженого Правила

 

Незатверджене Правило називається теж Першим Правилом, яке написав своїм братам-ченцям св. Франциск. Є, однак, думка про так зване Первісне Правило, тобто інше, що передувало Незатвердженому Правилу, яке мало б походити з 1209 року і складалося з кількох Євангельських текстів і кількох вказівок святого Франциска, необхідних для спільного життя братів.
Кількість братів зростала, тож Первісне Правило було недостатнім, а отже з’явилася потреба нових вказівок, які б регулювали життя й працю братів. Актуальні потреби брати вирішували на Генеральних Капітулах, які проводили один раз на рік. Проте ці розпорядження не могли замінити Правила, необхідність якого була очевидна.
Редагування цього Правила святим Франциском нині є справою проблематичною. Не йдеться тут про автентичність тексту, а про його еволюцію. Згідно з останніми дослідженнями, Правило не є монолітним твором, воно було і перероблене, і доповнене. Важко теж встановити час редакції деяких уривків, тому це ще вимагає поглиблених досліджень.
Остаточно текст цілого Правила редаговано на капітулі під час Зелених Свят 1221 року.

З різних причин це Правило не було затверджене Апостольським Престолом, звідти і його назва – Незатверджене Правило.
Про вірогідність Правила свідчать двадцять два латинські рукописи, які походять від початку
XIV  до XVI ст., а також сім латинських друків з XVI ст.
У цьому Правилі, яке є найбільш масштабним і одним з найкрасивіших творів святого, зустрічаємо автентичного Франциска: його ідеалізм, полум’яну любов до Бога, гаряче прагнення наслідувати Христа, вірність євангельській убогості з полум’яним прагненням здобувати душі, любов до братів і радісну вдячність за всі отримані від Бога дари.

Незатверджене Правило
Чину Братів Менших

Пролог

1В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
2Ось спосіб життя згідно з Євангелієм Ісуса Христа, про визнання і затвердження якого просив папу (римського) брат Франциск. Він визнав його і затвердив для нього і його братів теперішніх і майбутніх.
3Брат Франциск і кожний, хто буде настоятелем цього Чину, має приректи послух і пошану папі Інокентієві та його наступникам. 4Усі інші брати мають обов’язок бути послушними братові Франциску і його наступникам.

Розділ 1

Брати повинні жити в послусі,
без власності та в чистоті

1Правило і життя тих братів полягає в тому, щоб жити в послусі, чистоті та без власності, а також у зберіганні науки і наслідуванні прикладу Господа нашого Ісуса Христа, який говорить: 2Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай усе (пор. Лк. 18, 22), що маєш, і роздай бідним, а будеш мати скарб на небі; приходь і йди за мною (Мт. 19, 21). 3І: Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною (Мт. 16, 24). 4Також: Коли хтось хоче прийти до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем (пор. Лк. 14, 26). 5І кожний, хто покине батька або матір, братів або сестер, жінку або дітей, доми або поля ради Мене, в сто раз більше одержить, життя вічне успадкує (Мт. 19, 29; Мр. 10, 29 і Лк. 18, 29).

Розділ 2

Прийняття та одяг братів

1Якщо б хтось з Божого натхнення бажав прийняти цей спосіб життя і прийде до наших братів, нехай буде прийнятий доброзичливо. 2Якщо виявиться витривалим у бажанні прийняття нашого способу життя, брати нехай будуть обережні, щоб не втручатися в його дочасні справи, але нехай його якнайшвидше представлять своєму міністрові. 3Міністр нехай прийме його з правдивою добротою, заохотить і ретельно пояснить йому, в чому полягає наш спосіб життя. 4Згодом кандидат, якщо хоче і може це вчинити згідно із своїм сумлінням і без перешкод, продасть увесь свій маєток і все те постарається роздати бідним. 5Браття і їх міністр нехай будуть обережні, щоб зовсім не втручатися в його справи 6і не приймати від нього грошей, ані особисто, ані через заступників. 7Якщо все-таки брати відчуватимуть брак необхідних для життя речей, можуть їх остаточно прийняти, як і інші бідні, за винятком грошей. 8Коли [кандидат] повернеться, тоді міністр дасть йому одяг на період річного випробування: два підрясники без каптура, шнурок, штани і капарон[1] до пояса. 9Після року випробування нехай буде прийнятий під послух. 10Потім не можна йому переходити до іншого чину, ані «тинятися без послуху» згідно з розпорядженням папи[2] і Євангелія. Бо ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9, 62). 11Якщо ж прийде хтось, кому важко буде роздати маєток, а має добру волю, вистачить, що залишить його. 12Не можна приймати нічого всупереч практиці та приписам Святої Церкви.
13Інші брати, що прирекли послух, нехай мають один підрясник з каптуром і – якщо є потреба – другий без каптура, шнурок і штани. 14Усі брати нехай носять убогі підрясники і можуть їх латати з Божим благословенням убогим полотном або іншими клаптиками тканини;[3] бо Господь говорить в Євангелії: Та ж ті, що в пишних палатах і в розкошах (Лк. 7, 25) і носять м’яку одежу (пор. Мт. 11, 8), сидять у царських палатах (Мт. 11, 8 і Лк. 7, 25). 15І хоча б їх і називали лицемірами, але нехай не перестають чинити добро і нехай не шукають собі дорогих шат на цьому світі, щоб могли отримати шати в Царстві Небесному.

Розділ 3

Молитовне Правило і піст

1Господь мовить: Цей рід злих духів можна вигнати постом і молитвою (Мр. 9, 28), 2і знову: Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри (Мт. 6, 16). 3Тому всі брати, як духовні, так і без свячень, нехай обов’язково відмовляють Церковне Правило[4] величання і молитви. 4Духовні особи нехай відмовляють Правило і нехай моляться за померлих згідно із звичаєм прийнятим серед духовенства. 5Для винагородження за провини і занедбання братів нехай відмовляють щоденно: «Помилуй мене, Боже» (Пс. 50) і «Отче наш». 6За померлих братів нехай моляться: «З глибин взиваю» (Пс. 129) і «Отче наш». 7І можуть мати книги, потрібні для молитовного правила. 8І братам без свячень можна мати Псалтир, якщо вміють читати. 9Ті, що не вміють читати, не можуть мати книг.
10Брати без свячень нехай відмовляють «Вірую в Бога» і двадцять чотири «Отче наш» і «Слава Отцю» замість Північної, за Утреню п’ять: за перший час «Вірую в Бога» і сім «Отче наш» і «Слава Отцю»; за третій, шостий і дев’ятий – по сім; за вечірню – дванадцять; за повечір’я – «Вірую в Бога» і сім «Отче наш» і «Вічная пам'ять»; і за провини та занедбання братів – щоденно три «Отче наш».
11Нехай всі брати постять від празника Всіх Святих до Божого Різдва і від Богоявління Господнього, коли Господь наш Ісус Христос почав постити, до Великодня. 12В інший період піст зобов’язує їх лише в п’ятниці. 13І можна їм згідно з Євангелієм споживати всі страви, які їм подадуть (пор. Лк. 10, 8).

Розділ 4

Взаємини між міністрами та іншими братами

1В ім’я Господнє! 2Усі брати, які є установлені міністрами і слугами інших братів у провінціях і в місцях, в яких перебуватимуть, нехай поселяють своїх братів, нехай їх часто відвідують і духовно повчають та скріпляють. 3Усі ж інші мої улюблені брати нехай будуть їм дуже послушні у всіх справах, що стосуються спасіння душі та які не суперечать способу нашого життя.
4І нехай ставляться до себе так, як говорить Господь: Що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм (Мт. 7, 12), 5а також: «Не чини іншому те, що тобі не миле»[5]. 6І міністри, і слуги нехай пам’ятають, що Господь говорить: Не прийшов я, щоб мені служили, але послужити (Мт. 20, 28), і що їм є поручене піклування про братів. Якщо б хтось з них загинув з їхньої провини і через їхній поганий приклад, то будуть змушені судного дня дати відповідь (пор. Мт. 12, 36) перед Господом Ісусом Христом.

Розділ 5

Напоумлення братів, що грішать

1Стережіть, отже, душі ваші й душі ваших братів, бо страшно впасти в руки живого Бога (Євр. 10, 31). 2Якщо якийсь міністр дасть якомусь з братів доручення незгідне з нашим способом життя або суперечне із сумлінням брата, то той не є зобов’язаний його слухати; бо немає послуху там, де прихований переступ або гріх. 3Нехай, однак, усі брати, які підпорядковуються міністрові й слугам, пильно і помірковано приглядаються до поведінки міністрів і слуг. 4І якщо спостережуть, що хтось з них не поводиться духовно або не згідно із способом нашого життя, але поводиться тілесно та по третьому упімненні не виправився б, то нехай на капітулі в Зелені свята донесуть міністрові й слузі цілого братерства незважаючи на будь-які його протести.
5Якщо між братами знайшовся б будь-де брат, який бажає поводитися тілесно, а не духовно, то нехай брати звернуть йому увагу і напоумлять його смиренно і з любов’ю. 6Якщо ж після третього упімнення не бажав би виправитися, то нехай чимскоріш відішлють його до свого міністра і слуги або ж дадуть йому знати. Міністр і слуга нехай учинить так, як йому буде здаватися по-Божому за найкраще.
7І нехай бережуться всі брати, міністри і слуги, як і інші, щоб не дратуватися, ані не гніватися з приводу чийогось гріха або злого [прикладу], бо сатана хоче через гріх одного багатьох привести до упадку. 8Нехай радше як лише можуть духовно підтримують того, що згрішив, бо не здорові потребують лікаря, лише хворі (Мт. 9, 12; Мр. 2, 17).
9Не можна також братам мати владу, ані панувати над кимось, особливо над співбратами. 10Так бо Господь говорить в Євангелії: Князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх (Мт. 20, 15). Не так буде серед братів (пор. Мт. 20, 26), і 11хто хотів би бути серед них більшим, нехай буде їм міністром і слугою (пор. Мт. 20, 26), і 12хто хотів би серед них бути великим, нехай буде меншим (пор. Лк. 22, 26).
13Нехай жоден з братів зле не говорить і не чинить другому; 14нехай радше через любов духовну охоче служать одні одним і будуть собі послушні (пор. Гал. 5, 13). 15І це є правдивий і святий послух Господа нашого Ісуса Христа. 16І всі брати, які б відступили від заповідей Господніх, і вешталися поза послухом, нехай знають, що, згідно зі словами пророка (Пс. 118, 21), будуть прокляті, доки свідомо залишатимуться в тому грісі, поза послухом. 17І якщо витривають у заповідях Господа, як прирекли, виконувати Євангеліє і свій спосіб життя, нехай знають, що живуть в правдивому послусі та нехай будуть благословенні Господом.

Розділ 6

Як брати повинні звертатися до міністрів
Жодного брата не можна називати настоятелем

1Брати, перебуваючи в будь-якому місці, якщо не зуміють виконати нашого способу життя, нехай якнайшвидше звернуться до свого міністра і представлять йому свої труднощі. 2Міністр нехай старається їм так зарадити, якби собі самому бажав зарадити, коли б опинився в схожій ситуації.
3Нікого не можна називати настоятелем, але всі без винятку нехай зовуть себе братами меншими. 4І один одному нехай умивають ноги (пор. Йо. 13, 14).

Розділ 7

Як належить служити та працювати

1Усі брати, де б не перебували, чи в когось, щоб служити або працювати, не можуть бути керівниками ані урядовцями, ані не можуть займати керівні посади в домах, де служать. Нехай не приймають функцій, які б спричинили згіршення або заподіяли шкоду їхній душі (пор. Мр. 8, 36). 2Нехай, отже, будуть меншими і підданими всім, які перебувають в цьому самому домі. 3А брати, які вміють працювати, нехай працюють за тією професією, якої навчилися, якщо б це не шкодило спасінню душі й виконувалось належним чином. 4Бо так говорить пророк: Будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде (Пс. 127, 2); і апостол: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть (пор. 2 Сол. 3, 10); а також: хай кожний залишиться в тій професії і в тих обов’язках, до яких був покликаний (пор. 1 Кор. 7, 24). 7Винагородою за працю може бути все, що їм потрібне, крім грошей. 8У разі конечності нехай ідуть по милостиню, як інші вбогі. 9І можна їм мати залізні знаряддя й інші засоби для їхнього ремесла.
10Усі брати «нехай стараються ревно прикладатись до якоїсь хорошої праці»,[6] бо написано: «Завжди чини добро, щоб диявол застав тебе зайнятим»[7]. 11І також: «Лінивство є ворогом душі»[8]. 12Тому слуги Божі повинні завжди віддаватися молитві або якійсь добрій справі.
13 де б не перебували брати: чи в пустельнях, чи в інших місцях, нехай стережуться, щоб не присвоювали собі жодного приміщення і нікому не боронили доступу до нього. 14І коли б хтось прийшов: чи друг чи ворог, злодій чи розбійник, нехай його доброзичливо приймуть. 15І будь-де є брати і в будь-якому місці зустрінуться, нехай виражають собі навзаєм повагу в дусі й пошану з любові, без нарікання (пор. 1 Пт. 4, 9). 16І нехай стережуться, щоб своїм зовнішнім виглядом не викликали враження сумних і набундючених лицемірів, але нехай будуть радісними в Господі (пор. Фил. 4, 4) і погідними, і доброзичливими.

Розділ 8

Брати не повинні приймати грошей

1Господь у Євангелії наказує: Глядіть і бережіться всілякої злості й зажерливості (пор. Лк. 12, 15), 2і: зважайте перед турботами цього світу і життєвими клопотами (пор. Лк. 21, 34).
3Тому жоден брат, де б не був і куди б не вирушив, в жодному разі не може брати із собою речей, що мають грошову вартість, або самих таки грошей, приймати або наказувати приймати чи то на купно одягу, чи книг, чи як винагороду за працю, ані в жодному іншому випадку, за винятком очевидної потреби для братів хворих; ми не повинні надавати більшого значення і користі речам, які мають грошову вартість, і самим грошам, ніж камінню. 4І хто їх пожадає або цінує більше, ніж каміння, того сатана старається засліпити. 5Зважаймо, ми, що покинули все (пор. Мт. 19, 27), щоб з приводу якоїсь дрібнички не втратили Царства Небесного. 6І якщо знайдемо десь гроші, не дбаймо про них більше, ніж про порох, який топчемо ногами, бо це марнота марнот – геть усе марнота (Проп. 1, 2). І якщо б, не дай Боже, трапилося, що якийсь брат збирає або має вартісні речі, або гроші, за винятком згаданої потреби для хворих, то вважаймо його, усі браття, фальшивим братом і відступником, і злодієм, і розбійником, і тим, хто має скарбничку (пор. Йо. 12, 6), хіба якщо б справді навернувся. 8У жодному разі нехай брати не приймають ані не кажуть приймати, а самі нехай не випрошують і не кажуть випрошувати ні вартісні речі, ні гроші для якихось домів або місць. Не повинні також товаришувати з особою, яка просить як милостиню речі, що мають грошову вартість, або таки самі гроші для тих місць.
9Інші ж служіння, які не суперечні з нашим способом життя, брати можуть виконувати будь-де з Божим благословенням. 10Але якщо прокажені будуть справді потребувати, то брати можуть для них збирати милостиню. 11Проте нехай дуже остерігаються грошей. 12Усі брати повинні також уникати скитання задля негідного зиску.

Розділ 9

Милостиня

1Усі брати нехай стараються наслідувати покору та убогість Господа нашого Ісуса Христа і нехай пам’ятають, що нічого іншого не повинні в тому світі мати, тільки – як говорить апостол: Вдоволені є цим, що маємо поживу та одежу (пор. 1 Тм. 6, 8). 2І повинні втішатися, коли перебувають серед людей простих і погорджених, убогих і кволих, хворих і прокажених, і серед жебраків, що при дорогах.
3І коли буде потреба, нехай ідуть по милостиню. 4І не повинні соромитись, нехай радше пригадують собі, що Господь наш Ісус Христос, Син Бога живого (пор. Йо. 11, 27), Всемогутнього, вчинив обличчя своє, мов кремінь (пор. Іс. 50, 7), і не засоромився. 5І був убогий і бездомний, і жив з милостині, Він сам і блаженна Дівиця, і учні Його. 6І коли б люди осоромилися і не хотіли дати милостині їм, то брати повинні за це дякувати Богові, бо за цей сором отримають велике визнання перед судом Господа нашого Ісуса Христа. 7І нехай знають, що сором стається участю не того, хто його відчуває, а того, хто його спричиняє.
8І милостиня є спадщиною і правом убогих, яке здобув для нас Господь наш Ісус Христос. 9І брати, які трудяться над збиранням пожертв, отримають велику нагороду і дають нагоду для нагороди жертводавцям. Усе те, що люди залишають в цьому світі, – загине, але за любов і за складені милостині отримають нагороду від Господа.
10І з довірою повинен один другому виявляти свої потреби, щоб другий міг їх заспокоїти та послужити [братові]. 11І як мати любить і годує свого сина (пор. 1 Сол. 2, 7), так кожний нехай любить і годує свого брата; Господь уділить йому до цього своєї благодаті. 12І той, хто не їсть, хай того, що їсть, не судить (Рм. 14, 3)
13І будь-коли, якщо з’явиться потреба, можна всім братам повсюди користати з усіх страв, які люди можуть їсти, як Господь сказав про Давида, який спожив хліби покладання (пор. Мт. 12, 4), яких не дозволено їсти нікому, крім священиків (Мр. 2, 26). 14І нехай пам’ятають про те, що мовить Господь: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на поверхні всієї землі (пор. Лк. 21, 34-35). 16Схоже й в ситуації очевидної потреби можна всім братам так користати з необхідних речей, як надихне їх Господь, бо «коли з’являється потреба, закон не зобов’язує» [9].

Розділ 10

Брати хворі

1Коли якийсь брат будь-де захворіє, то нехай брати його не залишають, не призначивши одного або, якщо треба, кількох братів, які будуть за ним так доглядати, як би «самі хотіли б бути доглянуті»[10]. 2Якщо ж, однак, є крайня потреба, то можуть його залишити якійсь особі, яка повинна ним опікуватися під час хвороби. 3І прошу хворого брата, щоб за все дякував Творцеві; і щоб прагнув бути таким, яким хоче його мати Господь: чи то здоровим, чи хворим, бо тих усіх, яких Бог призначив до життя вічного (Ді. 13, 48), приготовляє через випробування і хвороби, і через духа смиренності, як це мовить Господь: Я виправляю і караю тих, яких люблю (пор. Од. 3, 19). 4І якщо якийсь [брат хворий] дратувався б, або гнівався б на Бога чи братів, або вперто домагався б ліків, бажаючи надмірно рятувати плоть, яка і так швидко вмре і є ворогом душі, чинить це під впливом злого і є плотським, і, здається, якби не був з-посеред братів, бо більше від душі любить плоть.

Розділ 11

Брати не повинні проклинати, ані ображати,
але любитись навзаєм

1Брати нехай остерігаються, щоб когось не осуджували фальшиво словом, ані не вдавалися в суперечки (пор. 2 Тм. 2, 14). 2Нехай стараються радше, наскільки Бог уділить благодаті, мовчати. 3Нехай не сперечаються між собою, ані з іншими, але нехай стараються смиренно відповідати, кажучи: Слугою непотрібним я є (пор. Лк. 17, 10). 4І нехай не гніваються, бо кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний (Мт. 5, 22). І нехай любляться взаємно, як говорить Господь: Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив (Йо. 15, 12). 6І нехай ділом виражають любов, яку мають до себе навзаєм, як це мовить апостол: Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою (1 Йо. 3, 18), 7і щоб нікого не ганьбили (пор. Тит. 3, 2). 8Нехай не шемрають і не принижують інших, бо написано: обмовники і наклепники є Богові огидні (пор. Рим. 1, 29). 9Нехай будуть ввічливі, виявляючи повну лагідність супроти всіх людей (Тит. 3, 2). 10Нехай не судять і не засуджують. 11І як говорить Господь, нехай не займаються найменшими гріхами інших людей (пор. Мт. 7, 3; Лк. 6, 41), 12а радше власні гріхи нехай розважають в скорботі душі своєї (Іс. 38, 15). 13І нехай силкуються ввійти через тісні ворота (Лк. 13, 24), бо Господь мовить: Тісні ті двері і вузька та дорога, що веде до життя, а мало таких, що її знаходять (Мт. 7, 14).

Розділ 12

Нечисті погляди на жінок
і перебування з ними

1Усі брати, де б не перебували і куди б не йшли, нехай остерігаються нечистих поглядів на жінок та їхнього товариства. 2І нехай ніхто не вдається до спілкування з ними, ані сам не йде з ними дорогою, ані не їсть з ними при столі з однієї миски. 3Священики, сповідаючи їх або уділяючи їм духових порад, нехай розмовляють з ними гідно. 4І взагалі, жодна жінка не може бути зобов’язана до послуху будь-яким братом, але отримавши від нього духовну раду, нехай творить покаяння, де захоче. 5І всі дуже чуваймо над собою і всі наші чуття зберігаймо в чистоті, бо Господь говорить: Кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці (Мт. 5, 28). 6І апостол: Хіба ж не знаєте, що тіло ваше – храм Святого Духа (1 Кор. 6, 19)? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того (1 Кор. 3, 17).

Розділ 13

Уникання розпусти

1Якщо хтось з братів через диявольське нашіптування допустився б гріха розпусти, треба зняти з нього габіт[11], до якого втратив право через свій негідний вчинок, і нехай все залишить, і нехай буде цілковито видалений з Чину. 2А потім нехай творить покаяння за свої гріхи.

Розділ 14

Як брати повинні йти у світ

1Коли брати йдуть у світ, нічого не повинні брати у дорогу (пор. Лк. 9, 3): ані калитки (пор. Лк. 10, 4), ані торби, ні хліба, ні грошей (пор. Лк. 9, 3), ані палиці (пор. Мт. 10, 10). 2І коли ввійдуть до будь-якого дому, нехай перше мовлять: Мир домові цьому (пор. Лк. 10, 5). І в тім домі залишаючись нехай їдять і п’ють, що в них є (пор. Лк. 10, 7). 4Нехай не противляться злому (пор. Мт. 5, 39), але якщо їх хто вдарить в праву щоку нехай обернуть йому й другу (пор. Мт. 5, 39; Лк. 6, 29). 5І тому, хто бере їм свиту, нехай не боронять і одежі (пор. Лк. 6, 29). 6Нехай дають кожному, хто їх просить, а не допоминаються повернення того, хто бере їхню власність (пор. Лк. 6, 29-30).

Розділ 15

Брати не повинні їздити верхи

1Наказую всім моїм братам, як духовним, так і без свячень, тим, які в дорозі або перебувають в якомусь місці, щоб не тримали жодної тварини у себе, ані в інших, ані в якийсь інший спосіб. 2І якщо не змушує їх до цього хвороба або важлива потреба, не можна їм їздити верхи.

Розділ 16

Про тих, що йтимуть до сарацинів12]
та інших невірних

1Господь говорить: Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків. 2Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості як голубки (Мт. 10, 16). Тому, коли б хтось з братів хотів вирушати до сарацинів чи інших невірних, нехай іде за дозволом до свого міністра і слуги. 4А міністр, якщо визнає їх за відповідних, щоб послати, нехай уділить їм дозволу і не противиться. Мусить бо дати звіт перед Господом (пор. Лк. 16, 2), якщо невластиво вчинить у тій чи теж в іншій справі. 5Браття, які вирушають, можуть двояко духовно серед них поводитися. 6Один спосіб: не вдаватися до сварки, ані суперечки, але бути підданими всілякій людській установі заради Господа (1 Пт. 2, 13) і визнавати, що є християнської віри. 7Другий спосіб: коли б бачили, що це є Господеві до вподоби, нехай проповідують Слово Боже, щоб [люди] повірили в Бога Всемогутнього, Отця, і Сина, і Святого Духа, Творця всіх речей, в Сина Відкупителя і Спасителя, і щоб прийняли хрещення й стали християнами, бо коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможний увійти в Царство Боже (пор. Йо. 3, 5).
8Брати можуть проповідувати тим та іншим людям ті та інші Боголюбиві істини, бо Господь говорить в Євангелії: Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним (Мт. 10, 32). 9І: Хто б соромився мене та моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі своїй і Отця, і святих ангелів (Лк. 9, 26).
10І всі брати, де б не були, нехай пам’ятають, що віддалися й пожертвували свої тіла Господу Ісусові Христові. 11І з любові до Нього повинні видавати себе ворогам як видимим, так і не видимим, бо Господь каже: Хто погубить свою душу задля мене, той її врятує (Лк. 9, 24) на життя вічне (Мт. 25, 46). 12Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє є Царство Небесне (Мт. 5, 10). 13Переслідували мене – переслідуватимуть і вас (Йо. 15, 20). 14І якщо будуть вас переслідувати в тому місці, тікайте в інше (пор. Мт. 10, 23). 15Блаженні ви (Мт. 5, 11), коли вас ненавидітимуть люди (Лк. 6, 22) і будуть вас зневажати і гонити (Мт. 5, 11), коли вилучать вас, коли ганьбитимуть вас, та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я (Лк. 6, 22), і коли будуть виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради (Мт. 5, 11). 16Радійте того дня і веселіться (Лк. 6, 23), бо нагорода ваша велика на небі (Мт. 5, 12). 17І я кажу вам, моїм друзям: Не бійтесь (пор. Лк. 12, 4), 18не бійтеся тих, що вбивають тіло (Мт. 10, 28), а потім більш нічого заподіяти не можуть (Лк. 12, 4), 19глядіть же, не тривожтесь (Мт. 24, 6). 20Бо ж вашим стражданням ви спасете душі свої (пор. Лк. 21, 19), 21і хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10, 22; 24, 13).

Розділ 17

Проповідники

1Ніхто з братів нехай не проповідує проповідей всупереч практиці та розпорядженням Святої Церкви і без дозволу свого міністра. 2Міністр нехай вважає, щоб не дозволяв легковажно. 3Усі брати нехай проповідують ділами. 4І жодний міністр або проповідник нехай не привласнює собі свого служіння стосовно братів або обов’язку проповідництва, але без спротиву нехай залишить свій обов’язок в тій самій годині, в якій отримає такий наказ.
5Тому через любов, якою є Бог (пор. 1 Йо. 4, 8-16), благаю всіх моїх братів-проповідників і тих, які моляться, і тих, які працюють, як духовних, так і без свячень, щоб старалися смирятись у всьому, 6щоб не гордилися, ані не тішилися, і не виносилися духом з приводу добрих слів і вчинків, ані навіть з жодного добра, яке Бог інколи чинить або говорить і довершує в них і через них згідно з тим, що мовить Господь: Одначе не радійте тому, що духи вам коряться (Лк. 10, 20). 7І будьмо твердо впевнені, що нашою власністю є лише вади та гріхи. 8І радіймо тоді радше, коли впадаємо в різноманітні спокуси (пор. Як. 1, 2), і коли зносимо на цьому світі, для життя вічного, різні прикрощі або труднощі, духовні чи тілесні.
9Браття, остерігаймося усі всілякої гордині та марнославства, 10стережімось від мудрості того світу і плотської запобігливості (Рм. 8, 6). 11Бо ж дух людини, відданої плоті, прагне і дуже старається про знайомість слів [Божих], але не багато турбується про діла, 12і шукає не внутрішньої релігійності та святості духа, але радше хоче і прагне зовнішньої релігійності та святості, видимої для людей. 13І про таких говорить Господь: Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду (Мт. 6, 2). 14Дух Господній натомість домагається, щоб плоть була умертвлена і погорджена, немічна і відкинута. 15І старається про покору і терпеливість та чистий, щирий і правдивий мир духа. 16І завжди понад усе прагне страху Божого та Божої мудрості Отця, і Сина, і Святого Духа. 17І всіляке добро приписуймо Господу Богові Найвищому і визнаваймо Його власністю і дякуймо за все Тому, від якого походить всяке добро. 18І Він сам, Найвищий, Єдиний і Правдивий Бог, нехай має, приймає і отримує всяку честь і шану, всяку прославу і благословення, всяке благодарення і хвалу, Він, до якого належить всяке добро, який сам є Благий (пор. Лк. 18, 19).
19І коли бачимо або чуємо, що [люди] зле говорять або зле чинять, або блюзнять Богові, ми благословляймо і чинімо добро, і хвалімо Бога (пор. Рм. 12, 21), котрий благословен навіки (Рм. 1, 25).

Розділ 18

Збори міністрів

1Кожний з міністрів може зустрічатися з братами щороку в празник св. Михаїла Архангела, де їм сподобається, щоб розглядати справи Божі. 2Усі міністри країн, які перебувають за морем або за горами, повинні збиратися раз на три роки, а інші міністри – раз на рік, на капітулу в Зелені свята в Церкві Пресвятої Марії в Порцюнкулі, якщо міністр і слуга всього братства не постановить інакше.

Розділ 19

Брати повинні жити по-католицьки

1Усі брати нехай будуть католиками, нехай живуть і говорять по-католицьки. 2Коли б який словом або ділом відступив від віри і католицького життя і при тому не виправився, то повинен бути цілковито усунений з нашого братства. 3І усіх духовних ченців вважаймо панами в справах, що стосуються спасіння душі, а не віддаляють від нашого Чину, і віддаваймо в Господі честь їхньому станові, службі та урядові.

Розділ 20

Покаяння і приймання Тіла та Крові
Господа нашого Ісуса Христа

1І брати мої улюблені, як духовні, так і без свячень, нехай визнають свої гріхи перед священиками нашого Чину. 2А якщо це неможливо, нехай сповідаються в інших розважливих католицьких священиків, добре знаючи і пам’ятаючи, що коли якийсь католицький священик уділить їм розгрішення і накладе покуту, напевно, отримають розгрішення з тих гріхів, з яких висповідалися, якщо лише постараються смиренно й вірно виконати накладену покуту.
3Але якщо б не могли знайти тоді священика, нехай висповідаються своєму братові, як мовить Яків-апостол: Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші (Як. 5, 16). 4То ж нехай з цього приводу не занехають звертатися до священика, бо тільки священики отримали владу в’язання і розв’язування. 5І після такого жалю і сповіді нехай приймуть Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа з великим смиренням і честю, пам’ятаючи, що Господь говорить: Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним (Йо. 6, 4), 6і: Чиніть це на мій спомин (Лк. 22, 19).

Розділ 21

Як брати можуть хвалити Бога
і заохочувати величати Його

1І ту або таку заохоту і величання всі мої брати – якщо лише забажають – можуть проповідувати серед будь-яких людей з Божим благословенням: 2бійтеся і честь віддавайте, хваліть і благословіть, дякуйте (1 Сол. 5, 18) і величайте Господа Бога Всемогутнього в Тройці та Єдності, Отця, і Сина, і Святого Духа, Творця всього сущого. 3Покайтесь (Мт. 3, 2), чиніть плоди, достойні покаяння (Лк. 3, 8), бо скоро помремо. Дайте, то й вам дасться (Лк. 6,38), простіть, то й вам проститься (Лк. 6, 37). Коли ви не будете прощати людям їхні провини (Мт. 6, 14), Господь не простить вам гріхів ваших (пор. Мр. 11, 26). Сповідайте всі гріхи ваші (пор. Як. 5, 16). 7Блаженні ті, що вмирають в покаянні, бо будуть в Царстві Небесному. 8Горе тим, що вмирають без покаяння, бо будуть синами диявола (пор. 1 Йо. 3, 10), якого діла чинять (пор. Йо. 8, 41), і підуть в вогонь вічний (пор. Мт. 18, 8; 25, 41). 9Бережіться і стримуйтеся від всякого зла та витривайте в доброму аж до кінця.

Розділ 22

Напоумлення братів

1Призадумаймося, всі брати, над словами Господа: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас (Мт. 5, 44), бо Господь наш Ісус Христос, у сліди якого ми повинні вступати (пор. 1 Пт. 2, 21), назвав приятелем свого зрадника (пор. Мт. 26, 50) і віддався добровільно тим, які Його розп’яли. 3Нашими приятелями є всі ті, які нас несправедливо переслідують і обтяжують, і смиряють, і кривдять, завдають болю і терпіння, мучать і вбивають. 4Ми маємо їх дуже любити, бо завдяки тому, що нам роблять, отримаємо життя вічне.
5І ненавидьмо плоть нашу з її вадами і гріхами, бо через плотське життя диявол хоче нас позбавити любові Ісуса Христа і життя вічного, і себе самого з усіма погубити в пеклі; бо з власної вини ми є смердячими, нужденними і супротивними до добра, схильними і охочими до злого, Господь бо так говорить в Євангелії: 7 Із серця походять і виходять лихі думки, чужолозтво, розпуста, вбивство, злодійство, загребущість, облуда, підступ, безсоромність, заздрий погляд, лживе свідчення, богохульства, безглуздя (пор. Мр. 7, 21; Мт. 15, 19). 8Уся ця погань виходить із нутра (Мр. 7, 23) і це осквернює людину (пор. Мт. 15, 20).
9Тепер, отже, коли ми покинули світ, нічого іншого не маємо чинити, як лише виконувати волю Господа і Йому самому подобатися. 10Стережімося міцно, щоб ми не були ґрунтом при дорозі (або каменистим, або тернистим), про який Господь говорить в Євангелії: 11Зерно – це слово Боже (Лк. 8, 11). 12Те, що впало край дороги й було потоптане (пор. Лк. 8, 5) – це ті, що слухають (Лк. 8, 12) слова і не розуміють (пор. Мт. 13, 19), 13і зараз же (Мр. 4, 15) приходить диявол (Лк. 8, 12) і забирає (Мр. 4, 15) посіяне в них слово (Мр. 4, 15), і вириває геть з їхнього серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися (Лк. 8, 12). 14Зерно, яке впало на кам’янистім ґрунті (пор. Мт. 13, 20) – це ті, що як почують слово, зараз же з радістю приймають (Лк. 8, 13) його (Мр. 4, 16).15Коли ж стається утиск чи гоніння за слово, вони негайно зневірюються (Мр. 4, 17) і не мають коріння в собі, й непостійні (Мр. 4, 17), бо ж вірують до часу й під час спокуси відпадають (пор. Лк. 8, 13). 16А те, що впало між тернину – це ті (Лк. 8, 14), що чули слово Боже (пор. Мр. 4, 18), але турботи (Мт. 13, 22) і клопоти (Мр. 4, 19) цього світу та омана багатства (Мт. 13, 22) й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, роблячи його неплідним (пор. Мр. 4, 19). 17Нарешті те, що на землі добрій (Лк. 8, 15) було посіяне (пор. Мр. 4, 20) означає людей, котрі чувши слово серцем щирим, добрим (пор. Лк. 8, 15) розуміють (пор. Мр. 13, 23) і держать, і дають плід у терпінні (Лк. 8, 15). 18І тому ми, брати, як говорить Господь, залишімо мертвим ховати своїх померлих (пор. Мт. 8, 22).
19І дуже остерігаймося злоби й хитрощів сатани, який не хоче, щоб людина мала ум і серце, спрямоване до Бога. 20І, кружляючи, старається нібито за якусь нагороду або користь полонити серце людини і придушити в її пам’яті слово і заповіді Господні, і хоче обтяжити людське серце справами та клопотами цього світу і замешкати в ньому, як говорить Господь: Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних (Мт. 12, 43) шукаючи спочинку, та не знайшовши каже: 22Вернуся в дім свій, звідкіля я вийшов (Лк. 11, 24). Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним (Мт. 12, 44). 24І тоді йде й бере з собою інших сім духів, гірших від себе, і входять і там оселюються, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше (пор. Лк. 11, 26).
25Ось тому теж, брати, стережімося всі міцно, щоб ми нібито за якусь нагороду, працю чи користь не загубили або не відвернули нашого ума і серця від Господа. 26Але через святу любов, якою є Бог (пор. 1 Йо. 4, 16), прошу всіх братів, як міністрів, так і інших, щоб, усунувши всі перешкоди і відкинувши всі турботи та клопоти, чистим серцем і чистим умом якнайкраще служили Господу Богові, любили і честь віддавали; бо цього Бог прагне понад усе. 27І приготовляймо в собі завжди помешкання і житло (пор. Йо. 14, 23) Тому, хто є Господом Богом, Всемогутнім, Отцем, і Сином, і Святим Духом, який мовить: Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього зла, яке прийде, і стати перед Чоловічим Сином (пор. Лк. 21, 36). 28А коли стоїте на молитві (Мр. 11, 25), кажіть: (Лк. 11, 2) Отче наш, що єси на небі! (Мт. 6, 9). 29І величаймо Його чистим серцем, бо треба молитись завжди й не падати духом (Лк. 18, 1); 30бо ж таких поклонників і шукає собі Отець. 31Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні в дусі й правді поклонятися Йому (пор. Йо. 4, 23-24). 32І до нього прибігаймо як до Пастиря і Владики душ наших (пор. 1 Пт. 2, 25), який говорить: Я є добрий Пастир (Йо. 10, 14) і життя своє кладу я за моїх овець (Йо. 10, 15). 33Ви ж усі брати. 34Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – Той, що на небі. 35Ви ж не давайте себе звати – Учителю, один бо у вас Учитель, Той, що на небі (пор. Мт. 23, 8-10).
36Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас (Йо. 15, 7), 37бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них (Мт. 18, 20). 39Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку (Мт. 28, 20). Дух – ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя (Йо. 6, 64), я – путь, істина і життя (Йо. 14, 6). Отож бережімо слова життя і науку, і Святе Євангеліє Того, який зволив молитися за нас до свого Отця і об’явити нам Його ім’я, кажучи: Отче, прослав своє ім’я (Йо. 12, 28) і прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив (Йо. 17, 1). 42Отче, я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти від світу передав мені (Йо. 17, 6); слова бо, Тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе я вийшов, і увірували, що Ти мене послав. 43Молю ж за них: не за світ молю, 44лише за тих, яких Ти передав мені, бо вони – Твої. І все моє – Твоє, Твоє ж моє (Йо. 17, 8-10). 45Отче Святий! Заради імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав, щоб були одно, як ми! (Йо. 17, 11).46Кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть. 47Слово Твоє я передав їм, тож зненавидів їх світ, – не від світу бо вони, так само, як і я не від світу. 48Не молю, щоб Ти взяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого (Йо. 17, 13-15). Прослав їх у Твоїй істині: 50слово Твоє – істина. 51Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. 52Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 53Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене (Йо. 17, 17-20), щоб усі були одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене (Йо. 17, 22-23). 54І спричиню, що об’явлю їм Твоє ім’я, щоб любов, якою Ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них! (пор. Йо. 17, 26). 55Отче, хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зі мною та й бачили cлаву Твою (пор. Йо. 17, 24) в Твоєму Царстві (Мт. 20, 21). Амінь.

Розділ 23

Молитва благальна та вдячна

1Всемогутній, Найвищий, Найсвятіший і Найбільший Боже, Отче Святий (Йо. 17, 11) і Справедливий, Господи, Царю неба і землі (пор. Мт. 11, 25) благодарення Тобі приносимо з огляду на Тебе самого, що Твоєю святою волею та через Єдинородного Сина Твого у Святому Дусі сотворив єси всі істоти духовні й тілесні, а нас, сотворених на образ і подобу (пор. Бут. 1, 26) Твою, поселив у раю (пор. Бут. 2, 15). Ми ж впали з власної вини. 3І благодарення Тобі приносимо за те, що коли сотворив єси нас через Сина Твого, так через святу любов Твою, якою нас полюбив (пор. Йо. 17, 26), вчинив, що Він – правдивий Бог і правдивий чоловік, народився з всехвальної Діви, блаженної, святої Марії і через Його хрест, і кров, і смерть забажав єси викупити нас з неволі. 4І благодарення Тобі приносимо за те, що Син Твій прийде в славі свого маєстату, аби відкинути проклятих у вогонь вічний, тих, які не чинили покаяння і не пізнали Тебе, і щоб сказати всім, які Тебе пізнали й прославили і в смиренні Тобі служили: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від початку світу (пор. Мт. 25, 34).
5А тому, що ми всі, нужденні й грішні, негідні взивати імені Твого, тому благаємо смиренно, щоб Господь наш Ісус Христос, Син Твій улюблений, в якому є Твоє уподобання (пор. Мт. 17, 5), приніс Тобі за все благодарення разом з Святим Духом – Утішителем, адже Тобі та Йому це до вподоби, Він, який Тобі завжди за всіх і за все повністю віддає, через якого стільки для нас вчинив єси. Алилуя.
6І всехвальну Матір, найсвятішу Марію, вседіву, святих Михаїла, Гавриїла і Рафаїла, і всі хори блаженних серафимів, херувимів, престолів, господьств, начал, властей, ангелів і архангелів, святих Івана Хрестителя, Івана Євангелиста, Петра, Павла і святих патріархів, пророків, младенців, апостолів, євангелистів, учнів, мучеників, ісповідників, дівиць, святих Іллю та Єноха і всіх святих, які були і будуть, і є задля любові Твоєї смиренно просимо, щоб, так як тобі подобається, приносили благодарення за все Тобі, найвищому правдивому Богові, вічному і живому, з Сином Твоїм улюбленим, Господом нашим Ісусом Христом і Святим Духом Утішителем на віки вічні. Амінь. Алилуя (пор. Од. 19, 3-4).
7А всіх, які прагнуть служити Господу Богові в Святій Католицькій Церкві та Апостольській, і всі наступні стани: священиків, дияконів, піддияконів, свіченосців, екзорцистів, читців, воротарів і всіх духовних, усіх ченців і черниць, усіх навернених і покірних, убогих і тих, хто потребує, царів і князів, робітників і землеробів, слуг і панів, усіх дівиць і заміжніх, людей світських, чоловіків і жінок, усіх дітей, молодь, молодих і старших, здорових і хворих, усіх малих і великих, і все людство, племена, покоління і язики (пор. Од. 7, 9) всі народи і всіх людей на цілій землі, які є і будуть, ми всі брати менші, слуги непотрібні (Лк. 17, 10) смиренно просимо і благаємо, щоб ми всі витривали в правдивій вірі та покаянні, бо інакше ніхто не може бути спасенним. 8Усім серцем, усією душею, всією думкою, усією силою (Мр. 12, 30), цілим умом і всією силою (пор. Лк. 10, 27), цілим зусиллям, цілим почуттям, цілою серединою, усіма прагненнями і цілою волею, любімо всі Господа Бога (пор. Мр. 12, 30), який дав і дає нам усім ціле тіло, цілу душу і ціле життя, який сотворив нас, відкупив і спас нас лише через своє милосердя (пор. Тов. 13, 5), який нам, нещасним і нужденним, зіпсованим і смердячим, невдячним і злим, виявив і виявляє всіляке добро. 9Отож не маймо інших бажань, інших прагнень, інших насолод і радостей, окрім Творця і Відкупителя, і Спасителя нашого, Єдиного, Правдивого Бога, який є повнотою добра, усіляким добром, всецілим добром, правдивим і найвищим добром, який сам один є Благий (пор. Лк. 18, 19), Милостивий, Лагідний, Милий і Солодкий, який сам один є Святий, Справедливий, Правдивий, Великий і Правий, котрий сам один є зичливий, без вини, чистий, від якого і через якого і в якому (пор. Рим. 11, 36) є усіляке прощення, усіляка благодать, усіляка хвала для всіх каянників і справедливих, для всіх блаженних, що веселяться на небесах. 10Отож, нехай нам ніщо не заважає, ніщо не відділяє, ані непокоїть; 11повсюди, на кожному місці, в кожній годині та в кожній порі, щоденно і неустанно віруймо всі щиро й смиренно, зберігаймо в серці й любімо, шануймо і величаймо, служімо, славмо і благословляймо, вихваляймо і возвеличуймо, прославляймо і принесімо благодарення найвищому і найвеличнішому Богові вічному, Тройці та Єдності, Отцю, і Сину, і Святому Духові, Творцеві всіх речей і Спасителеві всіх, що в Нього вірують, уповають і люблять Його, Тому, який не має ні початку ні кінця, який є Незмінний, Невидимий, Непомильний, Неописаний, Незбагненний, Незглибимий (пор. Рим. 11, 33), Благословенний, Хвальний, Найвищий, Солодкий, Гідний любові, Улюблений та цілковито Жаданий понад усе на віки. Амінь.

Розділ 24

Закінчення

1В ім’я Господнє! Прошу всіх братів, щоб вивчили текст і значення того, що є записане в цьому способі життя для спасіння душ наших, і щоб собі це часто пригадували. 2І благаю Бога, який є Всемогутній і в Тройці Єдиний, щоб благословив усіх, хто навчає і тих, хто навчається, зберігає, пам’ятає і завжди виконує все, що є тут записане, для спасіння душ наших, які будуть собі це пригадувати і виконувати. 3І, цілуючи їм ноги, благаю всіх, щоб цей спосіб життя дуже любили, стерегли та зберігали. 4І в ім’я Бога Всемогутнього і Отця Святого, і під послухом я, брат Франциск, суворо наказую і зобов’язую, щоб з того, що є написане в цьому способі життя, ніхто нічого не віднімав, ані нічого до того письма не додавав (пор. Втор. 4, 2; 12, 32), і щоб брати не мали іншого правила. 5Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, яка була на початку і тепер, і на завжди, і на віки вічні. Амінь.

Затверджене Правило Чину Братів Менших

Коментар до Затвердженого Правила

Правило, яке затвердив папа Гонорій ІІІ 1223 року, має назву «Затверджене Правило» і зобов’язує до нині в І Чині Братів Менших. До наших днів зберігся оригінал папської булли «Sollet annuere», якою затверджено Правило св. Франциска, що зберігається у Sacro convento в Асижі.   Крім оригіналу Правила, існує його копія у ватиканських архівах, яка серед багатьох інших копій є особливо шанована, майже на рівні з оригіналом. Проте два тексти відрізняються між собою, тому що в другому копіїст старався, щоб був кращий латинський правопис.
Серед творів Франциска Правило 1223 року є тим твором, де більше, ніж в інших, очевидна присутність співпрацівників, але, незважаючи на це, найбільш присутній є, власне, Франциск: чи то, коли повинен передати з абсолютною рішучістю суттєві розпорядження цього життя: «Суворо наказую…, зобов’язую… під послухом…», чи то, коли дозволяє, щоб його серце вібрувало від ніжності, яка його наповнює і просить про піклування та братерську «духовну» любов, яка перевищує любов материнську; є тут і Франциск – містичний поет, коли у шостому розділі прославляє убогість і убогого Ісуса Христа, який заслужив царську спадщину для тих, хто слідує за Ним в убогості.
Затверджене папською буллою, Правило Чину Братів Менших стає поряд з трьома попередніми великими монашими Уставами – св. Василія Великого, св. Августина і св. Венедикта – нормою Євангельського життя, затвердженою Церквою і поданою тим, які шукають досконалості
[13].

(Булла):

Єпископ Гонорій, слуга слуг Божих, улюбленим синам, братові Франциску й іншим браттям з Чину Братів Менших, привіт і апостольське благословення. Апостольська Столиця має звичай задовольняти благочестиві бажання тих, хто просить, і охоче підтримує їх у славних прагненнях. Тому, улюблені в Господі сини, прислухаючись до ваших благочестивих прохань, Правило вашого Чину, яке затвердив незабутній папа Інокентій, наш попередник, долучене до цієї булли, затверджуємо вам апостольською повагою і цим листом беремо під опіку.
Є воно таким:

Розділ 1

В ім'я Господнє!
У чому полягає спосіб життя Братів Менших

1Правило і життя Братів Менших полягає у виконанні святого Євангелія Господа нашого Ісуса Христа, живучи в послусі, не посідаючи власності, та в чистоті. 2Брат Франциск прирікає послух і пошану папі Гонорію і його законним наступникам, і Римській Церкві. 3А інші браття мають обов'язок слухати брата Франциска та його наступників.

Розділ 2

Кандидати і правила їх прийняття

1Тих, які прийдуть до наших братів, прагнучи прийняти цей спосіб життя, нехай браття відішлють до своїх провінційних міністрів, бо лише вони, а не хтось інший, наділені правом приймати кандидатів. 2Міністри нехай сумлінно перевірять їхні знання католицької віри і таїнств Церкви. 3Якщо ж у все це вірять і прагнуть це неухильно визнавати і аж до останку пильно виконувати, 4і якщо вони неодружені, або якщо їхні дружини вже вступили до монастиря, або уповноважені єпархіальним єпископом дали дозвіл їм на чернече життя і самі склали обіт чистоти та досягнули відповідного віку, то 5нехай їм скажуть словами святого Євангелія: піти і продати ціле своє майно, а кошти старатися роздати вбогим (пор. Мт. 19, 21). 6Якщо ж не можуть цього вчинити, то достатньо буде їхньої доброї волі. 7І нехай браття та їхні міністри пильнують, аби ніхто не втручався в їхні дочасні справи, 8щоб майбутні брати могли вільно розпоряджатися благами, за Господньою волею. Але якщо б брати прохали дати їм пораду, то міністри можуть їх скерувати до богобоязливих осіб, і за їхнім словом брати роздали б свої добра вбогим. 9Потім [міністри] дадуть братам одяг на час випробування, тобто дві туніки без каптура, шнур, штани і капарон, що сягає до пояса; 10але, можливо, що ці ж міністри вважатимуть слушним щось інше, за Божою волею. 11Після року випробування нехай кандидати будуть прийняті під послух, прирікаючи назавжди дотримуватися цього способу життя і виконувати Правило. 12І, згідно з розпорядженням Святішого Отця не можна братам у жодному випадку покидати цей Чин, 13бо згідно зі святим Євангелієм, ніхто, що поклав руку на плуг, і озирається назад, не здатний до Царства Божого (Лк. 9, 62).
14А ті, хто вже прирік послух, нехай мають одну туніку з каптуром, і якби хто хотів мати ще одну, – без каптура. 15І при потребі можуть носити взуття. 16І нехай усі браття носять звичайний одяг, і з Божого благословення можуть його латати тканим полотном або іншими клаптиками тканини.
17Нагадую їм і застерігаю, аби не погорджували людьми і не осуджували, бачачи їх одягненими в м'які та барвисті шати та споживаючих вишукані страви й напої. Але нехай кожен краще себе самого судить і погорджує собою.

Розділ З

Церковне Правило і піст,
а також як браття мають йти світом

1Духовні особи нехай моляться Церковне Правило згідно з приписами Святої Римської Церкви, за винятком Псалтиря. 2Тому можуть мати Часослов. 3Брати, що не мають свячень, нехай проказують «Отче наш»: двадцять чотири рази замість Північної, п'ять – за Утреню, по сім за перший, третій, шостий і дев’ятий Час, дванадцять замість Вечірньої і сім – за Повечір’я. 4І нехай моляться за померлих.
5І нехай постять від празника Всіх Святих до Різдва Христового[14]. 6Щодо святого посту, який починається від Хрещення Господнього і триває сорок днів без перерви, і який Христос освятив своїм святим постом (пор. Мт. 4, 2), то той, хто добровільно його дотримає, нехай буде благословенний Господом, а хто не хоче постити, той не зобов'язаний. 7Але інший піст (сорокаденний) перед Господнім Воскресінням нехай браття дотримують. 8У інші ж періоди року брати зобов'язані постити лише в п'ятницю. 9Якщо ж немає змоги дотримуватися посту, то браття до нього не зобов'язані. 10Натомість раджу моїм братам у Господі Ісусі Христі, нагадую та заохочую, аби, йдучи у світ, не призводили до чвар, ані не сперечалися словами (пор. Тит 3, 2; 2 Тм. 2, 14) і не осуджували інших. 11Але нехай будуть тихі, спокійні та скромні, лагідні й покірні, розмовляючи ввічливо з усіма, як треба. 12І якщо не змушує їх конечна потреба чи хвороба, не повинні їздити верхи. 13В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! (Лк. 10, 5). 14І згідно зі святим Євангелієм брати можуть споживати всі страви, які їм подають (Лк. 10, 8).

Розділ 4

Браття не повинні приймати грошей

1Рішуче наказую всім браттям, аби в жодному випадку не приймали грошей чи коштовних речей ані особисто, ані через посередника. 2Однак про потреби хворих і про одяг для братів повинні клопотатися лише міністри і кустоші[15] надзвичайно уважно за посередництвом духовних приятелів, залежно від місцевості, пори року і клімату, як це вважатимуть за потрібне, 3проте завжди із застереженням: не приймати грошей або речей, що мають грошову вартість.

Розділ 5

Спосіб праці

1Ті брати, яким Господь дав ласку працювати, нехай трудяться старанно і ревно, так, 2аби уникнувши лінивства, – ворога душі, не гасили духа молитви і побожності, якому повинні слугувати всі дочасні справи. 3Як винагороду за працю можуть приймати речі, необхідні для утримання себе і своїх братів, за винятком грошей або речей, що мають грошову вартість, 4і нехай цю винагороду приймають покірно, як належить Божим слугам і прихильникам пресвятої вбогості.

Розділ 6

Браття не повинні набувати ніякої власності;
збирання милостині та недужі браття

1Брати нехай не набувають ніякої власності: ані землі, ані жодної іншої речі. 2І як перехожі та чужоземці на цьому світі (пор. 1 Пт. 2, 11), служачи Господу в убогості й покорі, нехай з надією просять про милостиню; 3і не треба соромитися цього, бо Господь для нас став на цьому світі вбогим (пор. 2 Кор. 8, 9). 4У цьому полягає гідність найвищої вбогості, що вона зробила вас, моїх улюблених братів, наслідниками та царями Небесного Царства, вчинила вбогими на дочасні речі, а ушляхетнила чеснотами (пор. Як. 2, 5). 5Нехай вона буде вашою часткою, яка провадить до землі живих (пор. Пс. 142, 6). 6Цілковито прихилившись до неї, любі браття, нічого іншого для імені Господа нашого Ісуса Христа ніколи не бажайте на землі посідати.
7І де лише браття не перебували б чи зустрічалися, нехай ставляться одне до одного, як члени родини. 8І нехай один з одним з довірою діляться своїми потребами, бо якщо мати годує і любить свого тілесного сина (пор. 1 Сол. 2, 7), то наскільки більш турботливо повинен кожен любити й годувати свого духовного брата! 9А якщо хтось з братів занедужає, інші повинні так йому прислуговувати, як би бажали, щоб їм служили (пор. Мт. 7, 12).

Розділ 7

Накладання покути братам, що згрішили

1Якщо, за нашіптуванням ворога душі, якісь брати допустяться смертного гріха, і якщо йдеться про такий гріх, відпущення якого згідно з рішенням братії потребує звернення до провінційних міністрів, каянники зобов'язані звернутися до них якнайшвидше, не зволікаючи. 2А якщо міністри є священиками, нехай самі з милосердям накладуть винуватцям покуту; якщо ж міністри не є священиками, нехай накладуть її за посередництвом інших священиків Чину, як згідно з Божою волею визнають за найкраще. 3І нехай стережуться, аби чужий гріх не призводив їх до гніву чи до роздратування, бо гнів і злість для них і для інших є перешкодою в любові.

Розділ 8

Вибори генерального міністра цього братерства
і капітула на Зелені Свята

1Уся спільнота зобов'язана мати завжди одного з братів цього Чину генеральним міністром і слугою цілої братії та повинна цілковито йому підлягати. 2У випадку його смерті провінційні міністри і кустоші нехай виберуть наступника на капітулі під час Зелених Свят. На цю капітулу повинні завжди збиратися провінційні міністри у місці, визначеному генеральним міністром, 3раз на три роки або ж залежно від розпорядження згаданого міністра. 4Якщо ж для спільноти провінційних міністрів і кустошів стане очевидним, що генеральний міністр не відповідає ввіреній йому посаді та не служить для загальної користі братів, то згадані брати, яким є повірений вибір, зобов'язані в ім'я Господнє вибрати собі іншого кустоша[16]. 5А після капітули Зелених Свят деякі міністри і кустоші, якщо хотітимуть і вважатимуть за доцільне, можуть цього ж року в своїх кустодіях скликати своїх братів на капітулу.

Розділ 9

Проповідники

1Браття нехай не проповідують в єпархії єпископа, який би їм це заборонив. 2І жоден з братів нехай ніколи не наважується проповідувати людям, доки генеральний міністр цього братерства не проекзаменує його, не затвердить і не накладе на нього обов'язок проповідувати. 3Застерігаю і заохочую братів проповідників, аби слова, якими вони проголошують, були випробувані й чисті (пор. Пс. 12, 7; 18, 31), на користь і розвиток людей. 4Нехай говорять їм про вади і чесноти, про кару і славу конкретними[17] словами; бо слово на землі зробив зрозумілим Господь (пор. Рим. 9, 26).

Розділ 10

Напоумлення братів

1Брати, які є міністрами і слугами інших братів, нехай відвідують і напоумлюють своїх братів, і покірно з любов'ю нехай схиляють їх до навернення, не даючи їм поручень, незгідних з їхнім сумлінням і нашим Правилом. 2А брати, які перебувають під послухом, нехай пам'ятають, що для Бога зреклися власної волі. 3Тому рішуче їм наказую, щоб були послушні своїм міністрам у всьому, що пообіцяли Господеві виконувати, і що не суперечить їхньому сумлінню і нашому Правилу.
4Щойно брати пізнають і зрозуміють, що не зможуть виконувати Правила згідно з духом, можуть і повинні звернутися до своїх міністрів. 5А міністри нехай їх приймуть з любов'ю і добротою, і нехай виявляють до них таку велику сердечність, аби брати могли з ними розмовляти і поводитися, як пани зі своїми слугами. 6Бо міністри мусять бути слугами всіх братів. 7Застерігаю і заохочую в Господі Ісусі Христі, щоб брати стереглися будь-якої гордості, марнославства, заздрості, зажерливості (пор. Лк. 12, 15), турбот цього світу (пор. Мт. 13, 22), обмови і нарікання, і ті, хто не вміє читати, нехай не стараються навчитися, 8а нехай пам'ятають, що понад усе ми повинні прагнути здобути Господнього Духа і Його освячуючу дію, 9завжди молитися до Нього чистим серцем і зберігати покору, терпеливість у переслідуванні й недузі та 10любити тих, які нас переслідують, осуджують і звинувачують, бо Господь вчить: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас (Мт. 5, 44). 11Блаженні переслідуванні за правду, бо їхнє Царство Небесне (Мт. 5, 10). А хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10, 22).

Розділ 11

Браття не повинні заходити

до монастирів черниць (монахинь)

1Суворо забороняю всім братам провадити підозрілі знайомства і розмови з жінками. 2І нехай не заходять до монастирів монахинь, окрім тих братів, яким Апостольська Столиця надала спеціальний дозвіл. 3Нехай теж не будуть хресними батьками чоловіків чи жінок, щоб з цього приводу не було згіршення серед братів або вірних.

Розділ 12

Ті, хто вирушають до сарацинів та інших невірних

1Брати і сестри, які за Божим натхненням бажали б вирушити до сарацинів[18] або інших невірних, нехай просять дозволу у своїх провінційних міністрів. 2А міністри нехай дають дозвіл лише тим, яких вважатимуть відповідними для цієї місії.
3Окрім того, під послухом наказую міністрам просити Святішого Отця надати одного з кардиналів Святої Римської Церкви, аби керував цією братією, турбувався про них і утримував їх у карності, щоб ми, 4піддані святої Церкви, і завжди віддані під її владу, утверджені в католицькій вірі (пор. Кол. 1, 23), зберігали вбогість і покору та сповнювали Святе Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, як ми це рішуче прирікали.

(продовження булли):

Жодній, отже, людині не вільно порушувати цей документ, який ми затвердили, або йому противитися зухвалими діями. Коли б, одначе, хтось відважився на це, нехай знає, що наведе на себе гнів Всемогутнього Бога і Його святих Апостолів Петра та Павла.

Дано на Латерані, 29 листопада, у восьмому році нашого понтифікату.

Правило для пустельні

Коментар до Правила для пустельні

 Самотність, вже від самих початків існування Чину, захоплювала братів. Брати, які працювали серед прокажених чи теж виконували інші виснажливі роботи, тужили за тишею і контемпляцією і користали з можливості духовного оновлення.
Пустельні, в Карчері (біля Суббассіо) або в Ґречіо, викликають у паломників суто аскетичні враження, але нині вони є монастирями і важко їх порівняти з пустельнями перших років існування Чину.
Назву надано документові на підставі його змісту, тому що присутні в ньому вказівки становлять своєрідне Правило для пустельничого способу життя перших братів. Текст цього Правила треба вважати автентичним, про це свідчать двадцять чотири рукописні латинські кодекси з ХІІІ до XVI ст. Але в частині кодексів текст пустельничого способу життя міститься у кінцевому розділі збірки повчань (admonotiones) св. Франциска. Час написання Правила, на думку дослідника Ессера, можна датувати 1217/18-1221 роками. Пустельничий спосіб життя на тлі всіх інших творів св. Франциска має велику вартість – є цінний для історії цілого Чину, бо детально виражає стиль життя перших братів-францисканців.

Побожне перебування в пустельні[19]

1Ті, хто бажає мати чернече життя в пустельні, нехай будуть там утрьох, або щонайбільше – четверо, двоє з них нехай будуть матерями і нехай мають двох синів або принаймні одного.
2Ці двоє, які є матерями, нехай мають життя [на кшталт] Марти, а два сини нехай мають життя Марії (пор. Лк. 10, 38-42), і нехай мають спільне закрите місце, в якому кожний мав би свою келію, молився б у ній і спав. 3І нехай відмовляють завжди повечір’я з [даного] дня відразу після заходу сонця; і нехай стараються зберігати мовчання. І нехай відмовляють свої часи і встають на утреню. І нехай шукають перше Царство Боже та його справедливість (пор. Мт. 6, 33; Лк. 12, 31). 4І стосовної пори відмовляють час І, після часа ІІІ перервуть мовчання і можуть спілкуватись і йти до своїх матерів. 5І – якщо бажають – можуть, задля любові Господа Бога, попросити їх про милостиню, як маленькі убогі [люди]. 6І згодом відмовлять час VI і IX і вечірню відповідної пори. 7І до місця закритого, в якому самі мешкають, нехай не дозволяють нікому входити і нехай в ньому не їдять. 8Ці брати, які є матерями, нехай стараються триматися далеко від людей, і з огляду на послух до свого міністра, нехай стережуть своїх синів перед людьми, щоб ніхто не міг з ними розмовляти. 9Ті сини нехай з ніким не розмовляють, за винятком своїх матерів і міністра, і кустоша свого, якщо цей з Божого благословення забажає їх відвідати. 10Сини ж нехай інколи переймуть на себе обов’язки матерів, по черзі яку встановлять між собою. Це все, що було сказане, нехай брати стараються зберігати сумлінно та ревно.

Спосіб життя, написаний святій Кларі

Цей документ зберігся завдяки святій Кларі, яка ввела його до свого Правила. Оригінал цього Правила до нині зберігається в Асижі. Автентичність твору підтверджує сама св. Клара в короткому поясненні: «Дбаючи про те, щоб ми не боялися убогості, жодної праці, скорботи, легковажності та погорди світу, а навіть вважали це за великі розкоші, святий отець, доброзичливо зворушений, написав нам приклад життя таким, власне, способом…» Іншим разом св. Клара згадує про цей твір в своєму Заповіті й називає його способом життя (forma vivendi).
Спосіб життя був створений досить вчасно. Клара в Правилі (6, 25) подає, що сталося це коротко після навернення Франциска і після того, як вона склала в його присутності обіт послуху, було це 1212-1213 років. Гідними уваги є глибоко богословські слова молодого Франциска про чернече життя, про стосунки людини, яка посвячує себе Богові, з Пресвятою Тройцею.

Благословенний Отець, стараючись, щоб ми не боялися жодної убогості, праці, переслідування, нікчемності та погорди світу, а навіть, щоб ми вважали це великою приємністю, побуджений побожністю, написав для нас ось такий спосіб життя:
1Тому що з Божого натхнення стали ви дочками і слугинями найвищого і найбільшого Царя, Отця Небесного, і обручницями Духа Святого, вибираючи життя згідно з досконалістю святого Євангелія, 2хочу і прирікаю особисто і через моїх братів ретельно піклуватись про вас, як і про них (братів), і старанно мати на увазі.

Повчання Святого Франциска

Повчання святого Франциска – прості словом та глибокі духом, короткі за обсягом, та глибокі за змістом. Святий асижанин відображає у своїх повчаннях свого духа, тісно зв’язаного з Особою Ісуса Христа. Через Ісуса святий Бідачина наповнився делікатною любовю, терпеливістю, глибоким миром та іншими дарами Христового Духа так, що був названий alter Christus – другим Христом.
Безсумнівно, повчання передають правдиві фрагменти релігійної думки брата Франциска, навіть якщо механізм переходу від
dictum до scriptum поєднав конечність літературного посередництва. Отож, в процесі становлення повчань брали участь «редактори», свідомі того літературного жанру, з якого користали. Слушною здається теза, що повчання поєднує значною мірою дослівні чи посередні цитати фрагментів з давніших чи пізніших творів: Августина (Повч. 9, 4), Тертуліана (Повч. 5, 1), Касіяна (Повч. 10, 4), з уставу святого Венедикта (Повч. 19, 7; 20, 3) з Григорія Великого (Повч. 3, 7-8), Бернарда з Клерво (Повч. 7, 4; 19, 4) і т. д.
Існує 28 повчань. Фактом є те, що акцент на «братів», «слуг Божих», «ченців» вказує на внутрішньо-братерське їхнє призначення. Повчання, здається, є учасниками тієї самої атмосфери, в якій творилось Правило Чину Братів Менших, тому їхню приблизну датацію можна помістити між літом 1220 року та весною чи літом 1223 року.

Повчання 1

Тіло Господнє

1Господь Ісус сказав своїм учням: Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця інакше, як тільки через Мене. 2Якби ви знали Мене, знали б напевно і мого Отця; віднині знаєте Його і Його побачили. 3Сказав до Нього Филип: Господи, покажи нам Отця і доволі буде з нас. 4Каже йому Ісус: Так довго я з вами, а ви мене не пізнали? Филипе, хто бачить мене, бачить і Отця  (Йо. 14, 6-9) мого.
5Отець перебуває у світлі неприступнім (пор. 1 Тим. 6, 16) і – Бог є Духом (Йо. 4, 24), і Бога ніхто ніколи не бачив (Йо. 1, 18). 6Тому лише в дусі можна Його оглядати, бо дух оживляє, тіло нічого не допомагає (Йо. 6, 63). 7Але й Сина в тому, в чому Він є рівний Отцеві, ніхто не може інакше оглядати, ніж Отця, і не інакше, ніж Святого Духа. 8Тому засуджені всі ті, які бачили Господа Ісуса за людською природою, але не впізнали й не увірували за духом і божеством, що Він є правдивим Сином Божим. 9Так само засуджені всі ті, що бачать Таїнство, яке звершується на престолі словами Господа через руки священика під видами хліба і вина, але не впізнають і не вірують за духом і божеством, що це є правдиве Пресвяте Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа.

Повчання 1

Тіло Господнє (продовження)

9Засуджені всі ті, хто бачить Таїнство, яке звершується на престолі словами Господа через руки священика під видами хліба і вина, але не впізнає і не вірує за духом і божеством, що це є правдиве Пресвяте Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. 10Адже засвідчує це сам Всевишній словами: Це є Тіло моє і Кров моя Нового Завіту (пор. Мр. 14, 22-24) і: 11Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, має життя вічне (Йо. 6, 54). 12Тому, отже, Дух Господній, що перебуває в своїх вірних, є тим, Хто приймає Пресвяте Тіло і Кров Господню. 13Усі ж інші, які не мають участі в тому Дусі, а насмілюються приймати їх (Тіло і Кров Господню), – суд собі їдять і п’ють (пор. 1 Кор. 11, 29). 14Тому, отже, сини людські, докіль будете твердого серця? (Пс. 4, 3) 15Чому не пізнаєте правди і не віруєте в Божого Сина (пор. Йо. 9,35)? 16Ось бо щоденно унижує себе самого (пор. Флп. 2, 8), як тоді, коли з Царського Престолу (пор. Мудр. 18, 15) зійшов у Дівиче лоно. 17Щоденно приходить до нас у покірному виді. 18Кожного дня сходить з лона Отця на престол через руки священика. 19І як показав себе святим Апостолам у справжньому тілі, так і нині показує Себе нам у святому Хлібі. 20І так, як вони, своїм тілесним зором бачили лише Його Тіло, але вірили, що є Богом, бо споглядали Його очима духа, 21так і ми, бачачи тілесними очима хліб і вино, намагаймося побачити і міцно віруймо, що це є Його живе та правдиве Пресвяте Тіло і Кров. 22І так Господь є завжди зі своїми вірними, як сам сказав: Ось я з вами аж до кінця віку (Мт. 28, 20).

Повчання 2

Зло сваволі

1Господь промовив до Адама: З кожного дерева їж, але з дерева пізнання добра і зла не їж (пор. Бут. 2, 16-17). 2З кожного райського дерева міг їсти, бо доки не провинився проти послуху, не згрішив. 3Отож, той споживає з дерева пізнання добра, хто присвоює собі свою волю та вивищує себе через те благо, яке Господь говорить і чинить в ньому. 4Ось так, через нашіптування сатани і через переступ заповіді стало це плодом пізнання зла. 5А за те треба прийняти кару.

Повчання 3

Досконалий послух

1Господь говорить в Євангелії: Хто не відречеться всього, що має, не може бути моїм учнем. (пор. Лк. 14, 33) 2і: Хто хотів би спасти своє життя, той його погубить (Лк. 9, 24). 3Та людина залишає все, що має, і втрачає своє тіло, яка себе цілковито віддає під послух, в руки настоятеля. 4І коли знає, що все, що чинить чи говорить, не суперечить його (настоятеля) волі, тоді чинить правдивий послух. Лише щоб те, що чинить, було добре. 5І навіть коли б підвладний і бачив щось краще і корисніше для своєї душі від того, що наказує настоятель, нехай добровільно складе Богові жертву й старається виконати бажання настоятеля. 6Ось це і є послухом з любові (пор. 1 Пт. 1, 22), тому що є милим Богові й ближньому.

Повчання 3

Досконалий послух (продовження)

7Якщо настоятель дає якесь поручення незгідне із сумлінням підвладного, дозволяється йому не слухати, але нехай його (настоятеля) не залишає. 8А якщо з цього приводу буде кимось переслідуваний, то нехай з огляду на Бога ще більше його любить. 9Бо хто прагне радше бути переслідуваним, ніж відлучитися від братії, той справді перебуває в досконалому послусі, бо життя своє віддає за братів своїх (пор. Йо. 15, 13). 10Багато бо є ченців, яким здається, що бачать кращі справи, які можна здійснити, від тих, які наказують настоятелі; ті, однак, озираються (пор. Лк. 9, 62) і повертаються до блювотин власної волі. (пор. Прип. 26, 11; 2 Пт. 2, 22). 11Ті є мучителями і своїм злим прикладом гублять багато душ.

Повчання 4

Ніхто не повинен присвоювати собі настоятельство

1Не прийшов я, щоб мені служили, але щоб служити (пор. Мт. 20, 28), – говорить Господь. 2Ті, які є поставлені над іншими, повинні так гордитися з настоятельства, коли були б призначені та зобов,язані вмивати ноги своїм братам. 3І якщо втрата настоятельства засмучує їх більше, ніж втрата обов,язку вмивання ніг, то більше наповнюють собі торби небезпекою для власної душі (пор. Йо. 12, 6).

Повчання 5

Ніхто не повинен вивищуватись гордістю, але нехай кожен хвалиться Хрестом Господнім

1Людино, призадумайся, до якої ж великої гідності підніс тебе Господь, бо ж створив і сформував тіло твоє на образ свого улюбленого Сина, а душу – на подобу (пор. Бут. 1, 26). 2І всі сотворіння, які є під небом, кожен по-своєму служать Творцеві, визнають і слухають краще, ніж ти. 3І навіть злі духи не розп’яли Його, але це ти разом з ними розіпяв Його й надалі розпинаєш через уподобання в своїх вадах і гріхах.

Повчання 5 (продовження)

Ніхто не повинен вивищуватися гордістю, але нехай кожен хвалиться Хрестом Господнім (продовження)

4Чим можеш хвалитися? 5Навіть коли б ти був такий швидкий і мудрий, що здобув би всіляке знання (пор. 1 Кор. 13, 2), і вмів би пояснювати різні мови (пор. 1 Кор. 12, 10-28), і проникливо досліджувати таємниці небес (хоча і могла навіть бути якась людина, яка отримала б від Бога особливе зрозуміння найвижчої мудрості) – хвалитися всім тим, не можеш. 6Бо ж і один сатана пізнав справи небес і тепер краще від усіх людей знає земні справи. 7Так само, коли б ти  був красивіший і багатший від усіх, і коли б ти, навіть, чуда творив так, що виганяв би злих духів, то все це обертається проти тебе і не належить тобі, і не можеш тим хвалитися. 8Лиш ось чим можемо хвалитися: немочами нашими (пор. 2 Кор. 12, 5) і щоденним двиганням святого хреста Господа нашого Ісуса Христа (пор. Лк. 14, 27).

Повчання 6

Наслідування Господа

1Браття, споглядаймо на Доброго Пастиря, який для спасіння своїх овець перетерпів муку хреста. 2Вівці Господа пішли за ним в утиску і переслідуванні, в приниженні й голоді, в хворобі й випробовуванні, і у всіх інших труднощах; і за все те отримали від Господа життя вічне.
3Ось тому великий сором для нас, слуг Божих, бо святі чинили величні діла, а ми хочемо отримати славу і честь, лише розповідаючи про них.

Повчання 7

Після знань повинні бути добрі діла

1Апостол говорить: буква вбиває, дух оживляє (2 Кор. 3, 6). 2Буква вбиває тих, хто прагне пізнати лише самі слова, щоб вважати себе мудрішим від інших, і, здобуваючи великі багатства, роздавати їх рідним і друзям. 3І тих ченців вбиває літера, які не хочуть керуватися духом Святого Письма, а прагнуть пізнати лише слова і пояснювати їх іншим. 4І тих оживляє дух Святого Письма, які жодних знань, що мають і прагнуть здобути, не приписують тілу, але словом і прикладом відносять їх до Найвищого Господа Бога, якому належить усяке добро.

Повчання 8

Треба уникати гріха заздрості

1Апостол говорить: Ніхто не може сказати: Господь Ісус, без помочі Святого Духа (1 Кор. 12, 3) 2і: Немає нікого, хто б чинив добро, не має ані одного (Рм. 3, 12). 3Тому будь-хто, коли заздрить своєму братові добра, яке Господь говорить або чинить у ньому, падає у гріх блюзнірства, бо заздрить Найвищому, який говорить і чинить усіляке добро.

Повчання 9

Любов

1Господь мовить: Любіть ворогів ваших, чиніть добро тим, які ненавидять вас і моліться за тих, які гонять і кривдять вас (Мт. 5, 44). 2Той справді любить свого ворога, хто не тішиться кривдою, 3а для Божої любові сумує над гріхом душі його. 4І ділом виявляє любов до нього.

Повчання 10

Умертвління тіла

1Багато є таких, хто, допускаючись гріха або досвідчуючи якусь кривду, скидає провину на ворога або ближнього. 2Але так не є: кожний бо має в собі владу ворога, тобто тіло, яким грішить. 3Тому щасливий той слуга (Мт. 24, 46), який маючи владу над таким ворогом, буде завжди тримати його зв,язаним і помірковано буде стерегти його. 4Коли так буде поводитися кожен інший ворог, видимий чи невидимий, не зможе йому зашкодити.

Повчання 11

Ніхто не повинен гіршитися гріхом ближнього

1Слузі Божому лише одне не повинно подобатися – гріх. 2І коли слуга Божий був би неспокійний та гнівався б на особу, яка вчинила якийсь гріх, але не з любові, то нагромаджував би свою вину (пор. Рм. 2, 5). 3Той слуга Божий має праведне життя, вільне від прив,язань, який не нервується і не гнівається ні на кого. 4Блаженний є той, котрий нічого собі не затримує, віддаючи кесареве кесареві, а Боже – Богові (Мт. 22, 21).

Повчання 12

Як розпізнати Духа Господнього

1Так можна пізнати, чи слуга Божий посідає Духа Господнього: 2якщо його тіло не буде вивищуватись гординею, – бо ж воно завжди противиться всякому добру, – з приводу того, що Господь чинить через нього якесь добро, 3але якщо у власних очах вважав би себе радше слабшим і меншим від усіх інших людей.

Повчання 13

Терпеливість

1Блаженні миротворці, бо вони синами божими назвуться (Мт. 5, 9). Не може пізнати слуга Божий, скільки має терпеливості й покори, коли все діється по його думці. 2Якщо ж настане час, коли ті, які повинні б поводитися по його волі, почнуть йому опиратися, то наскільки тоді появить терпеливості і покори, стільки її має, не більше.

Повчання 14

Убогість духа

1Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне (Мт. 5, 3). 2Багато є таких, які віддаючись ревно обовязкам, умертвляють своє тіло постами й молитвами, 3але з приводу одного лише слова, яке, здавалося б, є кривдою для їх тіла, або з приводу якоїсь речі, обурюються і впадають у гнів. 4Ті не є убогі духом. Бо той, хто справді є убогий духом, ненавидить себе самого (пор. Лк. 14, 26) і любить тих, які б’ють його у щоку (Мт. 5, 39).

Повчання 15

Мир

1Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Мт. 5, 9). 2Ті справді вносять мир, які серед усіх терпінь, що їм трапляються в цьому світі, для любові Господа нашого Ісуса Христа посідають мир душі та тіла.

Повчання 16

Чистота серця

1Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Мт. 5, 8). 2Правдиво чисті серцем є ті, які погорджують земними благами, шукають небесних і не перестають ніколи чистим серцем і душею прославляти Господа Бога Живого й Правдивого.

Повчання 17

Покірний слуга Божий

1Щасливий є той слуга (Мт. 24, 46), який не виноситься через те добро, яке Господь говорить і чинить через нього, більше ніж з того (добра), яке Господь говорить і чинить через іншого. 2Грішить бо той чоловік, який хоче більше отримати від свого ближнього, ніж дати від себе Господу Богові.

Повчання 18

Милосердя стосовно до ближнього

1Блаженний чоловік, який зносить свого ближнього з його вадами так, як хотів би, щоб його (зносили), коли б він був у схожій ситуації. 2Блаженний слуга, який Господу Богу віддає усі блага. А хто щось затримує для себе, той ховає в собі гроші Господа Бога свого (пор. Мт. 25, 18) і те, що вважає своїм, відніметься від нього (пор. Лк. 8, 18).

Повчання 19

Покірний слуга Божий

1Блаженний слуга, який не вважає себе кращим, коли його люди хвалять і вивищують, а тоді, коли вважають його слабким, простим і негідним уваги, 2бо людина є лише тим, чим є в очах Божих, і нічим більше.

3Горе тому ченцеві, якому надали високу гідність, а він сам не хоче її добровільно залишити. 4І щасливий є той слуга (Мт. 24, 46), якого поставлено високо не з його власної волі та який завжди прагне бути під стопами інших.

Повчання 20

Зразковий та пустослівний чернець

1Блаженний той чернець, який знаходить задоволення і радість лише в найсвятіших словах і ділах Господа 2і ними притягує людей до любові Бога в радості та веселості (пор. Пс. 50, 10). 3Горе тому ченцеві, який має уподобання в поганих і пустих словах та ними викликає сміх у людей.

Повчання 21

Пустослівний і балакучий чернець

1Блаженний слуга, який, коли говорить, не чинить явними всі свої справи, сподіваючись отримати нагороду, і не є швидким до розмови (пор. Прип. 29, 20), але помірковано передбачає, що повинен говорити або відповідати. Горе тому ченцеві, який блага, що уділяє йому Господь, прагне словами виявити людям для того, щоб осягнути славу, замість того, аби приховати їх у власному серці (пор. Лк. 2, 19-51), а іншим показувати вчинками. Він уже отримує свою заплату (пор. Мт. 6, 2:5:16), а слухачі отримують мало користі.

Повчання 22

Витривалість під час обвинувачень

1Блаженний слуга, який чиюсь увагу, обвинувачення та настанови зносив би так терпеливо, як ті, що виходили б від нього самого. 2Блаженний слуга, який настанови, які йому уділяють, приймає зі спокоєм, слухає скромно, смиренно визнає свою провину й охоче її виправляє. 3Блаженнй слуга, який не прагне швидко виправдовувати себе і смиренно переносить сором і настанову за провину, навіть тоді, коли б її і не вчинив.

Повчання 23

Покора

1Блаженний слуга, який буде так само смиренний серед своїх підданих, як і серед своїх настоятелів. 2Блаженний слуга, який завжди тримає себе під батогом дисципліни. 3Вірним і поміркованим (пор. Мт. 24, 45) слугою є той, хто не занедбує покаяння за всі свої провини: внутрішньо – через каяття, а зовнішньо – через визнавання провини та надолужуючі вчинки.

Повчання 24

Правдива любов

Блаженний слуга, який так сильно любив би свого хворого брата, що не може йому послужити, як любить здорового, який може йому допомогти.

Повчання 25

Правдива любов

Блаженний слуга, який так би любив і шанував свого брата, коли той є далеко, як того, який був при ньому і не говорив би у його відсутності того, чого не міг би сказати з любові в його присутності.

Повчання 26

Слуги Божі повинні шанувати духовенство

1Блаженний слуга, який має довіру до духовних, які живуть чистолюбиво згідно із засадами Римської Церкви. 2А горе тим, які погорджують ними, хоча і були б вони грішниками, одначе ніхто не повинен їх осуджувати, бо сам Господь застеріг собі право суду над ними. 3Наскільки більше є їхнє служіння щодо Пресвятого Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа, яке вони самі приймають і самі тільки іншим уділяють, 4настільки більший мають гріх ті, які грішать супроти них, ніж проти всіх інших людей у цьому світі.

Повчання 27

Чесноти, які усувають вади

1Де є любов і мудрість, там немає ані страху, ані незнання. 2Де є терпеливість і смирення, там немає ані гніву, ані сум’яття. 3Де є убогість з радістю, там немає захланності, ані скупості. 4Де є мир і розважання, там немає ані надмірної турботи, ані браку зосередження. 5Де є страх Божий, який стереже дім свій (пор. Лк. 11, 21), там ворог не має можливості увійти. 6Де є милосердя і делікатність, там немає ані втрати, ані затверділості серця.

Повчання 28

Добро треба приховувати, щоб його не втратити

1Блаженний слуга, який на небі громадить (пор. Мт. 6, 20) блага, які Господь йому дав, і не прагне унаочнювати їх людям для того, щоб здобути похвалу, 2бо сам Найвищий унаочнить діла його тим, яким забажає. 3Блаженний слуга, який таємниці Господні береже у своєму серці (пор. Лк. 2, 19-51).

Листи Святого Франциска

Світ листів святого Франциска знаменують простота, конкретність, глибина, почуттєвість, теплота взаємин з Богом і ближніми, містика. Прості та лаконічні слова й глибокий духовний зміст листів Франциска з Асижу роблять його авторитетом і духовним провідником для кожного, хто прагне розвинути найвищу чесноту – любов до Бога. Власне, увесь зміст листів зводиться до любові Бога і ближнього, до встановлення первинного, нині часто втраченого, порядку любові. Нехай наше читання послань святого Франциска наповнить нас тим Духом Любові, який надихнув Бідачину з Асижу до написання цих святих слів.

Лист до вірних

Лист до вірних має дві редакції. Адресатами листа є жінки і чоловіки, які чинять покаяння і є близько пов’язані з особою св. Франциска, ті, з яких пізніше зродиться Третій Чин Святого Франциска. Час написання першої редакції листа невідомий. Правдоподібно, що він з’явився ще перед заснуванням Третього Чину, тобто 1221 року.

В ім’я Господа!

Про тих, хто творить покаяння

1Усі ті, хто любить Господа всім серцем своїм, всією душею, усім розумом та усією силою своєю (пор. Мр. 12, 30), хто любить ближніх своїх, як самих себе (пор. Мт. 22, 39), 2і хто має ненависть до гріхів і вад тіла свого, 3приймають Тіло та Кров Господа нашого Ісуса Христа 4та приносять гідні плоди покаяння: 5о, які вони щасливі та благословенні, коли так роблять, 6бо Дух Господній спочине на них (пор. Іс. 11, 2), і в них заснує оселю Свою і закладе житло (див. Йо. 14, 23); 7вони стануть синами Отця Небесного (пор. Мт. 5, 45), справи якого виконують, стануть обручниками, братами та матерями Господа нашого Ісуса Христа (пор. Мт. 12, 50). 8Обручниками стаємо, коли Дух Святий з’єднує вірну душу з Господом нашим Ісусом Христом; 9братами стаємо для Нього – коли чинимо волю Небесного Отця (пор. Мт. 12, 50). 10Матерями – коли носимо Його в серці та в тілі нашому (пор. 1 Кор. 6, 20), і народжуємо Його через Божу любов та чисте і щире сумління, святі вчинки, які мають бути прикладом та світлом для інших (пор. Мт. 5, 16). 11О, яка славна ця річ – мати на небесах Святого і Всевишнього Отця! 12О, яка славна ця річ – мати Утішителя, такого Гарного і подивугідного Обручника! 13О, яка свята і цінна річ – мати такого Ласкавого, Смиренного, Миротворчого, Солодкого, Гідного любові, над усе бажаного Брата і такого Сина, – Господа нашого Ісуса Христа, який віддав своє життя за своїх овець (пор. Йо. 10, 15) і молився до Отця словами: 14 Отче Святий! Заради Імені Твого бережи їх (Йо. 17, 11), тих, що їх ти мені передав; вони були Твої, Ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово Твоє (пор. Йо. 17, 6), 15слова, бо Тобою мені дані, я їм дав, і прийняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе я вийшов і увірували, що Ти мене послав (пор. Йо. 17, 8). 16Молю ж за них, не за світ молю (пор. Йо. 17, 9). 17Благослови і освяти їх (пор. Йо. 17,17), віддаю себе за них у посвяту (пор. Йо. 17, 19). 18Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене (пор. Йо. 17, 20), щоб вони були освячені в єдності (пор. Йо. 17, 23), щоб були одно, як Ми (пор. Йо. 17, 11). 19Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, перебували там, де і я, щоб й вони були зі мною та й бачили мою славу (пор. Йо. 17, 24) у Твоєму Царстві (Мт. 20, 21). Амінь.

Про тих, хто не чинить покаяння

1Усі ж ті, хто не кається 2і не приймає Тіла та Крові Господа нашого Ісуса Христа, 3хто допускає вади та гріхи, а також хто віддається гріховній жадобі та нечистим прагненням своєї плоті, 4хто не дотримується обіцяного Господу 5і служить тілом світу, тілесними прагненнями та клопотаннями і турбується марнотою цього життя – 6раби сатани, сини його, які чинять діла його (пор. Йо. 8, 41), 7вони сліпі, бо не бачать справжнього світла Господа нашого Ісуса Христа. 8Не мають вони духовної мудрості, бо не мають у собі Сина Божого, який є справжньою Премудрістю Отця; 9це про них говориться: Пропала вся їхня мудрість (пор. Пс. 106, 27) та прокляті, що від велінь Твоїх блудять далеко (Пс. 118, 21). 10Бачать, розуміють, знають – і роблять зло, самі свідомо гублять свої душі. 11Розплющте очі, сліпі та обдурені вашими ворогами – плоттю, світом та сатаною; тому що тілу солодко грішити, та гірко служити Богові; 12тому що всі вади та гріхи з серця людини виходять та походять, як говорить Господь у Євангелії (пор. Мр. 7, 21). 13І нічого не маєте – ні в цьому світі, ні в майбутньому. 14І вважаєте, що довго будете посідати марноту цього світу, але ви обманюєте себе, бо настане день і година, про які не думаєте та не відаєте, і яких не знаєте: тіло захворіє, смерть наблизиться, і так помрете гіркою смертю. 15І де б, і коли б, і як би не вмирала людина у смертельному грісі, без розкаяння та відшкодування за гріхи, коли б могла це зробити та не зробила, то сатана вириває її душу з тіла з такою силою та болем, про які ніхто знати не може, оскільки не може мати такого досвіду. 16І всі багатства, вся влада, вся премудрість і знання (пор. 2 Кор. 1, 12), про які людина вважала, що нібито має – від неї заберуться (пор. Лк. 8, 18; Мр. 4, 25). 17І залишають все рідним і друзям, а ті заберуть та поділять його маєток та потім ще й скажуть: «Нехай проклята буде його душа, бо міг би більше лишити нам і більше нагромадити, ніж нагромадив». 18А хробаки в той час пожеруть його тіло, так загублять тіло і душу в цьому короткому житті й підуть до пекла, де зазнають вічних мук.

19Усіх, до кого дійде цей лист, ми благаємо в любові, якою є Бог (пор. 1 Йо. 4, 16), щоб з прихильністю прийняли ці, сповнені благодатними пахощами, слова Господа нашого Ісуса Христа, в ім'я любові Божої”. 20А ті, які не вміють читати, нехай просять, щоб їм це було багато разів прочитано. 21Нехай їх зберігають та свято застосовують на практиці аж до кінця, бо вони і є духом і життям (пор. Йо. 6, 64). 22А ті, хто не виконає цього, дадуть відповідь судного дня за нього (пор. Мт. 12, 36), коли всі ми станемо перед судилищем Господа нашого Ісуса Христа (пор. Рим. 14, 10).

Лист до вірних

Цей лист має в собі багато цінних думок, які допоможуть краще пізнати святого Франциска, його внутрішнє життя. Увесь зміст листа є пронизаний апостольським запалом святого та його душпастирською турботою. Деякі уривки засвідчують його містичний досвід.

В ім’я Господнє – Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
1Усім християнам, які перебувають у Чині, духовним і світським, чоловікам і жінкам, усім мешканцям світу, брат Франциск, відданий їм слуга, виявляє повагу та шану, а також бажає правдивого небесного миру та щирої в Господі любові.
2Будучи слугою всіх, маю обов’язок усім служити та уділяти благі слова мого Господа. 3З огляду на те, що з приводу своєї хвороби і немочі мого тіла не можу кожного зокрема особисто відвідати, то постановляю в цьому листі й посланні передати вам слова Господа нашого Ісуса Христа, який є Словом Отця, і слова Духа Святого, що є духом і життям (Йо. 6,64).
4Це Слово Отця, таке гідне, таке святе і славне, благовістив Найвищий Отець з неба через святого Гавриїла, свого ангела, що воно має зійти в лоно святої та славної Діви Марії, з лона якої прийняло правдиве тіло людської природи і нашу неміч. 5Це Слово, бувши багатим (2 Кор. 8, 9), понад усе забажало вибрати у світі убогість разом з Пресвятою Дівою, Матір’ю своєю. 6Незадовго до своїх страстей святкував (Ісус) Пасху із своїми учнями і, піднявши хліб, подякував, поблагословив і розламав, кажучи: Беріть і їжте – це моє тіло (пор. Мт. 26, 26). 7Згодом, піднявши чашу (пор. Мт. 26, 27), промовив: Це кров моя Нового Завіту, яка за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів (пор. Мт. 26, 28). 8Потім молився до Отця, кажучи: Отче, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене (Мт. 26, 39). 9А піт його став мов каплі крови, що падали на землю (Лк. 22, 44). 10Підкорив, однак, свою волю волі Отця, мовлячи: Отче, хай буде Твоя воля (пор. Мт. 26, 42), не як я бажаю, лише – як ти (Мт. 26, 39). 11Воля Отця була така, щоб Син Його благословенний і славний, якого нам дав і який народився для нас, пожертвував себе через власну кров, як жертва на престолі хреста, 12не за себе, через якого все сталось (пор. Йо. 1, 3), але за гріхи, 13залишаючи нам приклад, щоб ступали в Його сліди (1 Пт. 2, 21). 14І хоче, щоб усі ми були ним спасенні та приймали Його чистим серцем і чистим тілом. 15Але не багато є таких, які прагнуть Його приймати й отримати через це спасіння, хоча ярмо Його любе і тягар Його легкий (пор. Мт. 11, 30).
16Прокляті є всі ті, які не бажають усвідомити, який добрий Господь (пор. Йо. 3, 19), і більше люблять темряву, ніж світло (пор. Йо. 3, 19), та не прагнуть виконувати заповідей Божих. 17Про них говорить пророк: Прокляті, що від велінь Твоїх блудять далеко (Пс. 119, 21). 18Щасливі та благословенні є ті, які люблять Бога і чинять так, як сам Господь говорить у Євангелії: Любитимеш Господа Бога твого всім серцем своїм, усією твоєю душею і всією думкою твоєю, а ближнього твого, як себе самого (пор. Мт. 22, 37-39).
19Отож, любімо Бога і прославляймо Його чистим серцем і чистим розумом, бо Він, прагнучи цього понад усе, мовив: Справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі й правді (Йо. 4, 23). 20Усі, що кланяються Йому, повинні поклонятися Йому в дусі правди (Йо. 4, 24). 21Прославляймо Його, молімося вдень і вночі (Пс. 31, 4), промовляючи: Отче наш, що єси на небі (Мт 6, 9), бо ми повинні завжди молитись і не падати духом (пор. Лк. 18, 1).
22Ми повинні сповідатися перед кожним священиком з усіх гріхів наших і приймати від нього Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. 23Хто не споживає Його Тіла і не п’є Його Крові (пор. Йо. 6, 55-57) не спроможен увійти в Царство Боже (Йо. 3, 5). 24Нехай, однак, споживає і п’є з гідністю, бо хто негідно приймає, не розрізняючи Тіла Господнього, той суд собі їсть і п’є (пор. 1 Кор. 11, 29), тобто не відрізняє [від інших страв]. 25Чинімо плоди достойні покаяння (Лк. 3, 8). 26Любімо ближніх, як себе самих (пор. Мт. 22, 39). 27Якщо ж хтось не хоче любити їх, як і себе, нехай їм принаймні не чинить зла, але нехай робить їм добро.
28Ті, які отримали судову владу, нехай чинять це з милосердям, так, як і самі прагнуть отримати милосердя від Господа. 29Суд немилосердний буде для тих, хто не чинить милосердя (пор. Як. 2, 13). 30Отож маймо любов і смирення та даваймо милостиню, бо вона очищує душу з гріховного бруду (пор. Тов. 4, 11; 12, 9). 31Люди втрачають усе, що залишають у цьому світі, забирають, однак, із собою нагороду за любов і милостиню, яких уділяли, і отримають за них від Господа відповідну нагороду.
32Ми повинні також постити, стримуючись від звичок і гріхів (пор. Сир. 3, 32), і від зловживання наїдками і напоями, і бути католиками. 33Ми повинні часто відвідувати церкви, шанувати і величати духовенство, не з огляду на них самих, бо можуть вони бути грішниками, але з огляду на їхній уряд і служіння щодо Пресвятого Тіла і Крові Христової, які вони представляють на престолі, самі приймають та іншим уділяють. 34Будьмо твердо переконані, що ніхто не може інакше спастися, як лише через святі слова і Кров Господа нашого Ісуса Христа, які духовні проголошують, передають і уділяють. 35Тільки вони повинні це чинити, ніхто інший. 36Особливо ченці, які відреклися світу, мають обов’язок чинити те, що вище і краще, але й інших не занедбувати (пор. Лк. 11, 42).
37Ми повинні ненавидіти тіла наші з вадами і гріхами, бо Господь говорить у Євангелії: усе зло, усякий переступ і гріхи з серця походять (пор. Мт. 15, 18-19; Мр. 7, 23). 38Ми повинні теж любити ворогів наших і добро чинити тим, які ненавидять нас (пор. Мт. 5, 44; Лк. 6, 27). 39Треба нам зберігати заповіді й настанови Господа нашого Ісуса Христа. 40Ми повинні також відректися самих себе (пор. Мт. 16, 24) і віддати тіла наші під ярмо служіння і святого послуху так, як кожний прирік це Господеві. 41Жодна людина не є зобов’язана, навіть під послухом, будь-кого слухати в тому, що є злочином або гріхом.
42Той, однак, хто має чувати над послухом [інших] і хто більший між вами, нехай буде як молодший (Лк. 22, 26) і слугою братів. 43Стосовно окремих своїх братів нехай проявляє над ними милосердя і береже їх таким чином, як би прагнув, щоб з ним повелися, коли б опинився в схожій ситуації. 44Нехай не гнівається на брата з приводу його гріха, але нехай лагідно напоумлює його і зносить його із всією терпеливістю і покорою.
45Ми не повинні бути мудрими і поміркованими тілом (пор. 1 Кор. 1, 26), але радше будьмо простими, смиренними і чистими. 46Маємо погорджувати і принижувати тіла наші, бо всі ми з власної вини є нужденними та зіпсутими, смердячими і черв’яками, як це говорить Господь через пророка: а я черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу (Пс. 22, 7). 47Не бажаймо ніколи вивищуватися над іншими, але будьмо радше слугами і підданими кожній людській установі, ради Господа (1 Пт. 2, 13). 48На всіх тих, які так чинитимуть і витривають аж до кінця, спочине Дух Господній (пор. Іс. 11,2) і влаштує в них помешкання і житло (пор. Йо. 14, 23). 49Будуть вони синами Отця Небесного (пор. Мт. 5, 45), якого діла чинять. 50І є вони обручниками [Його], братами і матерями Господа нашого Ісуса Христа (пор. Мт. 12, 50). 51Ми є обручниками, коли вірна душа єднається в Дусі Святому з Ісусом Христом. 52Ми є справді Його братами, коли виконуємо волю Отця Його, що на небі (пор. Мт. 12, 50). 53Ми є матерями Його, коли Його носимо в серці та в тілі нашому (пор. 1 Кор. 6, 20) через любов та чисте і щире сумління, родимо Його через наші добрі вчинки, які іншим повинні, як взірець, світити (пор. Мт. 5, 16).
54О, яка славна і свята, і велика це річ: мати на небі Отця! 55О, яка свята є річ: мати Потішителя, такого Гарного і подиву гідного Обручника. 56О, яка свята і яка цінна це річ: мати так Милого, Смиренного, Миротворчого, Солодкого і любові Гідного, і понад усе жаданого Брата і Сина, який життя своє віддав за овець своїх (пор Йо. 10, 15) і молився за нас до Отця, кажучи: Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав (Йо. 17, 11). 57Отче, всі, що ти мені дав їх, є у світі, вони були Твої, Ти ж передав мені їх (пор. Йо. 17, 6). 58І слова бо Тобою мені дані, я їм дав і прийняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе я вийшов і увірували, що Ти мене послав (Йо. 17, 8). Прошу за них, а не за світ (пор. Йо. 17, 9), благослови і освяти їх (пор. Йо. 17, 17). 59Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині (Йо. 17, 19), і щоб вони були одно, як і Ми (Йо. 17, 11) є. 60І хочу, Отче, щоб перебували там, де і я, щоби вони були зі мною та й бачили мою славу (Йо. 17,24) в Царстві Твоїм (Мт. 20, 21).
61Тому, хто стільки постраждав за нас, хто проявив нам стільки добра і в майбутньому проявить, нехай усіляке сотворіння, що є на небі й на землі, в морі та в безодні, віддає Богові славу, хвалу, честь і благословення (пор. Од. 5, 13), 62бо Він є нашою міццю і силою, Він сам є Добрий, сам Найвищий, сам Всемогутній, подиву Гідний, сам Преславний і Святий, Гідний хвали і Благословенний, і Безконечний на віки вічні. Амінь.
63Усі ж ті, що не каються і не приймають Тіла та Крові Господа нашого Ісуса Христа, 64допускають вади та гріхи, а також ті, хто віддаються гріховній жадобі та злим прагненням, і не виконують того, що прирекли, 65і служать тілесно світові плотськими прагненнями, турботами і клопотами світу цього та турботами цього життя, 66вони – обдурені сатаною, якого синами є і виконують діла його (Йо. 8, 41), вони сліпі, бо не бачать правдивого Світла, Господа нашого Ісуса Христа. 67Вони не мають духовної мудрості, бо не мають у собі Сина Божого, котрий є правдивою Мудрістю Отця. Про них сказано: пропала вся їхня мудрість (пор. Пс. 106, 27). 68Бачать, пізнають, знають – і роблять зло, і свідомо гублять душі. 69Відкрийте очі, сліпі та обдурені вашими ворогами: плоттю, світом та сатаною; тому що тілу солодко грішити, та Богові служити – гірко, тому що вся погань, вади і гріхи з серця людини виходять і походять (пор. Мр. 7, 21-23), як говорить Господь у Євангелії. 70Нічого доброго не маєте в цьому світі, ані в майбутньому. 71І вважаєте, що довго будете посідати марноту того світу, але ви обманюєте себе, бо настане день і година, про які не думаєте ані не відаєте, і яких не знаєте.
72Тіло захворіє, смерть наблизиться, приходять рідні й друзі, мовлячи: „Розпорядися тим, що твоє”. 73А дружина і діти його, і рідні, і друзі вдають, що плачуть. 74І дивлячись на них, і бачачи, як плачуть, піддається злому зворушенню, призадумується і каже: „Ось душу і тіло моє і все, що маю, складаю в руки ваші”. 75Проклята є справді та людина, яка поручає і віддає в такі руки свою душу і тіло, і цілий свій маєток. 76Тому Господь говорить через пророка: Проклят той, хто уповає на людину (Єр. 17, 5). 77І зараз же приводять священика. Священик мовить до нього: „Чи хочеш покаятися за всі свої гріхи?”. 78Відповідає: „Хочу”. „Чи прагнеш відшкодувати за вчинені гріхи і в міру можливості із свого маєтку відшкодувати кривди, які заподіяв ти людям?”. 79Відповідає: „Ні”. А священик питає: „Чому ні?”. 80„Бо віддав я усе в руки своїх рідних і друзів”. 81І починає втрачати мову і так вмирає цей нещасливий.
82Нехай усі знають, що будь-де і в будь-який спосіб померла б людина в смертельному грісі без надолуження, коли б могла це зробити та не зробила, то сатана вириває її душу з тіла з таким болем та силою, про які ніхто знати не може, оскільки не може мати такого досвіду. 83І всі багатства, і влада та знання, про які людина вважала, що нібито має – від неї заберуться (пор. Мр. 4, 25; Лк. 8, 18). 84І залишають усе рідним і друзям, а ті заберуть і поділять його маєток та потім ще й скажуть: „Нехай проклята буде його душа, бо міг би більше лишити нам і більше нагромадити, ніж нагромадив”. 85А хробаки в той час пожеруть його тіло, так погубив тіло і душу в цьому короткому житті й піде до пекла, де терпітиме вічні муки.
86В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. 87Я, брат Франциск, ваш найменший слуга, прошу вас і заклинаю в любові, якою є Бог (пор. 1 Йо. 4, 16), з бажанням цілувати стопи ваші, щоб ви ці та інші слова Господа нашого Ісуса Христа прийняли з покорою і любов’ю і виконували їх та зберігали. 88Усіх тих і всі ті, які їх доброзичливо приймуть, зрозуміють, перепишуть і надішлють іншим, і якщо витривають в цьому аж до кінця (пор. Мт. 10, 22; 24, 13), нехай благословить Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.

Лист до керівників народів

Цей лист був написаний правдоподібно 1220 року. В останні роки свого життя святий Франциск виконував свою апостольську місію здебільшого через листи з огляду на слабке здоров’я. З погрозою страшного суду перед Богом, святий з Асижу закликає покинути турботи і клопоти цього світу для кращого виконування заповідей Божих, для приймання Євхаристійного Ісуса Христа.
1Усім керівникам і радникам, суддям і управителям у цілому світі та всім іншим, до яких дійде цей лист, брат Франциск, слуга ваш у Господі Бозі й негідний уваги, шле вам усім привіт і бажає миру.
2Призадумайтеся і спогляньте, бо наближається день смерті. 3Прошу вас шанобливо, наскільки можу, щоб ви через турботи і клопоти того світу, які маєте, не забули про Господа і не відступали від Його заповідей, бо всі ті, які забувають про Нього і від велінь Його блудять далеко (пор. Пс. 118, 21), і Господь про них забуде (пор. Єз. 33, 13). 4А коли прийде день смерті, заберуть їм усе, що, на їхню думку, мають (Лк. 8, 18). 5Наскільки мудрими і заможними були в цьому світі, настільки великі муки терпітимуть у пеклі (пор. Муд. 6, 7).
6Ось тому наполегливо раджу вам, моїм панам, щоб ви відсторонили від себе всі турботи і клопоти та приймали смиренно Пресвяте Тіло і Пресвяту Кров Господа нашого Ісуса Христа в Його святому споминанні. 7Таким чином велика честь для Господа буде розповсюджуватися вами серед людей, вам поручених, щоб кожного вечора на заклик вістуна, або на інший знак, цілий народ віддавав славу і подяку Господу Богові Всемогутньому. 8Якщо, однак, не будете цього чинити, знайте, що судного дня будете змушені дати відповідь перед Господом Богом вашим Ісусом Христом (пор. Мт. 12, 36).
9Ті, які цей лист будуть мати при собі й будуть зберігати, нехай знають, що Господь Бог буде благословити їх.

Лист до духовенства

Лист написаний 1238 року. Зміст листа показує незвичайну сердечність і безмежну пошану святого Франциска до Пресвятої Євхаристії, в якій зустрічає він правдиво присутнього Сина Божого. Існують також дві редакції цього листа.
1Усе духовенство, звернімо увагу на великий гріх і несвідомість декотрих щодо Пресвятого Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, а також стосовно пресвятих імен і Його слів написаних, які освячують тіло. 2Знаємо, що Його Тіло не може бути присутнє, якщо перед тим не відбулося переісточення (переміни) саме через слово. 3Нічого бо в цьому світі не маємо і тілесно не бачимо як Найвище, тільки Тіло і Кров, імена і слова, через які ми створені й викуплені від смерті до життя (1 Йо. 3, 14).
4Отож, нехай усі слуги тих пресвятих таїнств, особливо ті, які це чинять без поваги, подумають про занедбані чаші, ілитони та обруси, що служать для жертви Тіла і Крові Його. 5Багато також переховує (Тіло) і залишає в невластивих місцях, носить жалюгідно і приймає негідно, і уділяє іншим безвідповідально. 6Також імена і слова Його, що записані, бувають топтані ногами, 7бо тілесна людина не приймає того, що від Духа (пор. 1 Кор. 2, 14). 8Чи все те не проймає нас любов’ю, коли сам Господь ласкаво віддає себе в руки і щоденно Його доторкаємось і приймаємо нашими устами? 9Чи не відаємо, що мусимо ми опинитися в Його руках?
10Без зволікання і рішуче виправмо всі ті та інші помилки. 11І якщо будь-де Пресвяте Тіло Господа нашого Ісуса Христа було б негідно покладене чи залишене, належить Його з такого місця забрати і покласти в гідному місці та забезпечити. 12Подібно, коли б написані імена і слова Господні знайшлися в невідповідних місцях, треба їх забрати і скласти в пристосованому місці. 13Усе те аж до кінця зобов’язані виконувати духовні й понад усе берегти. 14Усі ті, які б цього не вчинили, нехай знають, що будуть змушені дати відповідь судного дня перед Господом нашим Ісусом Христом (пор. Мт. 12, 36). 15Ті, які будуть старатися переписувати цей лист, щоб був краще збережений, нехай знають, що Господь їх буде благословити.

(Редакція друга)

Лист до духовенства

1Усе духовенство, звернімо увагу на великий гріх і брак свідомості декотрих стосовно Пресвятого Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, а також стосовно пресвятих імен і написаних слів Його, які освячують Тіло. 2Знаємо, що Його Тіло не може бути присутнє, якщо перед тим не відбулося переісточення (переміни) через слово. 3Нічого бо в цьому світі не маємо і тілесно не бачимо як Найсвятіше, окрім Тіла і Крові, імен і слів, через які ми були сотворені й відкуплені від смерті до життя (1 Йо. 3, 14).
4Отож, нехай усі слуги тих пресвятих послуг, особливо ті, які чинять це безвідповідально, задумаються над занедбаними чашами, ілитонами та обрусами, що служать для жертви Тіла і Крові Господа нашого. 5Багато залишає (Тіло) в невідповідних місцях, негідно переносить і приймає негідно, та іншим уділяє безвідповідально. 6Також імена і слова Його, що є записані, бувають топтані ногами, 7бо тілесна людина не приймає того, що від Духа (1 Кор. 2, 14). 8Чи все те не проймає нас любов’ю, коли сам Господь в своїй ласкавості дає Себе в наші руки і щоденно Його доторкаємо, і приймаємо нашими устами? 9Чи ж не знаємо, що мусимо опинитися в Його руках?
10Безвідкладно і рішуче виправмо всі ті та інші помилки. 11І якщо будь-де Пресвяте Тіло негідно покладене і залишене, – треба Його з цього місця забрати і покласти у відповідному місці та забезпечити. 12Подібно, коли б написані імена і слова Господні знайшлись у невідповідних місцях, треба їх забрати і скласти у пристосованому місці. 13Знаємо, що все те маємо з почуттям обов’язку виконувати, понад усе це стосується заповідей Господніх і приписів (постанов) святої матері Церкви. 14А хто цього не вчинить – нехай знає, що перед Господом нашим Ісусом Христом дасть відповідь судного дня (Мт. 12, 36). 15Ті, які будуть старатися переписувати цей лист, щоб був краще збережений, нехай знають, що Господь буде їх благословити.

Лист до цілого Чину разом із

молитвою „Всемогутній, Вічний Боже…”

Правдоподібно, лист написаний 1220 року. У ньому відображене ставлення св. Франциска до братів. Дізнаємося також про розвиток Францисканського Чину. Початково мала за чисельністю, група братів з часом розрослася у велику громаду, в якій священство мало перевагу. Молитви займають значне місце в порядку денному. Є вже сформована монаша єрархія: генеральний міністр, настоятелі та ігумени. У листі йдеться також про внутрішні проблеми Чину, про братів, які не дотримуються Правила, стосовно яких св. Франциск є суворий і вимогливий. Лист закінчується молитвою вбогого до Бога – Давця всього доброго, є вона виразом дороги християнина, яка починається нужденністю, а закінчується єдністю з Богом.


1В ім’я Найвищої Тройці та Святої Єдності, Отця, і Сина і Святого Духа. Амінь!
2Усім честигідним і улюбленим братам, братові настоятелеві, генеральному міністрові Чину Братів Менших, моєму панові й іншим генеральним міністрам, які будуть після нього, і всім міністрам та настоятелям, і священикам цього братства, смиренним у Христі, і всім простим й послушним братам, першим і останнім: 3Брат Франциск, людина нужденна і квола, ваш найменший слуга, шле привіт у тому, хто відкупив і обмив нас найдорожчою кров’ю своєю (пор. Од. 1, 5), 4ім’я якого почувши, віддайте поклін зі страхом і шаною, впавши обличчям до землі (пор. Неєм. 8, 6). Ім’я його – Господь, Ісус Христос, Син Найвищого (пор. Лк. 1, 32), який є благословенний на віки (Рим. 1, 25).
5Слухайте панове, сини і брати мої, і вислухайте моє слово (Ді. 2, 14). 6Прихиліть ухо (Пс. 77, 1) серця вашого і будьте послушні голосові Сина Божого. 7Зберігайте заповіді Його цілим серцем і виконуйте досконало Його накази. 8Хваліте Господа, бо Добрий (пор. Пс. 135, 1), возносіте Його ділами вашими (пор. Тов. 13, 6), 9бо для того вислав вас (пор. Тов. 13, 4) на цілий світ, щоб ви словом і ділом свідчили Його славу і всіх привели до пізнання того, що крім Нього немає Всемогутнього (пор. Тов. 13, 4). 10Тривайте, отже, в дисципліні та у святім послусі (пор. Євр. 12, 7) та виконуйте те, що ви прирекли Йому добрим і сильним приреченням. 11Господь Бог поводиться з нами, як із синами (Євр. 12, 7)
12Цілуючи ваші ноги, усіх вас благаю, брати, з найбільшою своєю Любов’ю, щоб ви, як лише можете, проявляли всіляку шану та всіляку честь Пресвятому Тілові й Крові Господа нашого Ісуса Христа, 13через які те, що є на небі, й те, що є на землі, було обдароване миром і було поєднане з Всемогутнім Богом (пор. Кол. 1, 20).
14Прошу також в Господі всіх моїх братів-священиків, які є і будуть, і [тих, які] прагнуть стати священиками Найвищого, щоб коли забажають служити Службу Божу самі, будучи не оскверненими, непорочно і з шаною здійснювали правдиву жертву Пресвятого Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, з святим і чистим наміром, не для осягнення будь-якої земної речі, і не зі страху перед якоюсь людиною чи з любові до неї, немовби бажаючи знайти уподобання в людей (пор. Еф. 6, 6; Кол. 3, 22), 15але цілковита воля повністю за допомогою благодаті нехай спрямовується до Бога, і таким чином нехай прагне знайти уподобання тільки в Найвищому Господі, бо Він сам один діє в тій тайні так, як Йому до вподоби. 16Сам Він ось як говорить: Чиніть це на мій спомин (Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Хто, однак, чинив би інакше, той стає зрадником Юдою і є винним за Тіло і Кров Господню (пор. 1 Кор. 11, 27).
17Пригадайте собі, мої брати-священики, що є записане в законі Мойсея: як переступник, навіть у зовнішніх речах, немилосердно помирав з вироку Господа (пор. Євр. 10, 28). 18О наскільки більші й гірші кари стягує на себе той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився за звичайну, і Духа благодаті зневажив (пор. Євр. 10, 29). 19Людина погорджує, безчестить і топче Агнця Божого, коли, як говорить апостол, не розрізняючи (1 Кор. 11, 29) і не відрізняючи святого Христового Хліба від інших справ чи речей, або негідно споживає, або також, хоча і була б гідною, споживає надаремно і негідно, тому що Господь говорить через пророка: Проклят чоловік, який виконує Божу справу недбайливо (пор. Єр. 48, 10). 20Священиків, які не хочуть справді взяти собі цього до серця, засуджує, мовлячи: Проклену благословення ваші (Мал. 2, 2).
21Послухайте, брати мої: якщо блаженна Діва слушно отримує таку честь, бо носила Його в пресвятому лоні; якщо св. Іван Хреститель затремтів і не смів доторкнутися святої голови Бога; якщо шануємо гріб, в якому декотрий час спочивало Тіло Христове, 22то яким святим, справедливим і гідним повинен бути той, який руками доторкає, серцем і устами приймає й інших причащає Господом, що вже не підвладний смерті, але живе у вічній славі, на якого ангели прагнуть поглядати (1 Пт. 1, 12).
23Погляньте, брати, на звання ваше (пор. 1 Кор. 1, 26) священики, і будьте святими, бо Він – Святий (пор. Лев. 11, 44; 19, 2). 24Як Господь Бог з огляду на цю святу службу виніс вас понад усіх людей, так і ви більше від усіх любіть Його, шануйте і вшановуйте. 25Великим нещастям і жалюгідною слабкістю є те, коли маючи Його посеред себе присутнього, займаєтеся чимось іншим у світі. 26Нехай затривожиться всяка людина, нехай затремтить цілий світ і радіє небо, коли на престолі в руках священика є Христос, Син Бога Живого (Мт. 16, 16; Йо. 11, 27). 27О предивна величносте і подиву гідна ласкавосте! О велична смиренносте! О смиренна величносте, бо Господь всесвіту, Бог і Син Божий, так принижується, що для нашого спасіння справді ховається під видом хліба! 28Дивіться, брати, на смиренність Бога і виливайте перед ним серця ваші (Пс. 61, 9). Смиріться і ви, щоб Він вас підніс (пор. 1 Пт. 5, 6; Як. 4, 10). 29Не залишайте нічого ж свого для себе, щоб вас цілих прийняв Той, який увесь вам віддається
30Тому пригадую і заохочую в Господі, щоб у місцях, де перебувають, відправлялася впродовж дня лише одна Служба Божа згідно з канонами Святої Церкви. 31Якщо ж в цьому місці більше священиків, то нехай один з любові задовільниться участю (в Службі Божій), яку служитиме інший священик; 32бо Господь Ісус Христос наповнює присутніх і неприсутніх, які є цього гідні. 33Хоча, бачачи Його в багатьох місцях, то залишається, однак, нероздільним і не зазнає ніякої втрати, але діє один всюди, як Йому до вподоби з Господом Богом Отцем і з Духом Святим Утішителем на віки вічні. Амінь.
34А тому той, хто від Бога, той слухає слова Божі (Йо. 8, 47), то ми, які є особливо призначені до Служби Божої, повинні не лише слухати і чинити те, що говорить Бог, але також і берегли літургійний посуд і всі книги, де є святі слова Божі, для того, щоб огорнуло нас почуття величності нашого Творця і [почуття] нашого щодо Нього підданства. 35Для того напоумляю всіх моїх братів і заохочую у Христі, щоб коли будь-де знайдуть записані слова Божі, – вшанували їх, наскільки можуть, 36якщо ж вони не належно або нешанобливо лежать розкладені в якомусь місці, то, наскільки від них залежить, нехай зберуть їх і складуть тими словами, славлячи Господа, що сказав був (1 Цар. 2, 4). 37Багато речей освячується через слова Божі (пор. 1 Тм. 4, 5) і силою слів Христових довершується Тайна Престолу.
38Для того сповідаюсь з усіх моїх гріхів Господеві Богові: Отцю і Синові і Святому Духові, Блаженній Марії Приснодіві і всім святим на небесах і на землі, братові Х., міністрові нашого Чину, моєму чесному панові та священикам нашого Чину і всім іншим моїм улюбленим братам. 39У багатьох справах важко згрішив я, особливо тим, що не виконав правила, яке обітував Господеві, і не молився церковного правила чи то з приводу хвороби, чи тому також, що є я людиною без знань і невченою. 40Отож прошу понад усе, з усіх сил брата Х., генерального міністра, мого пана, щоб доклав усіх зусиль, аби всі повністю виконували Правило: 41і щоб духовні відмовляли Церковне Правило з побожністю перед Богом, зважаючи насамперед на духовну гармонію, як не на мелодійність голосів, щоб голос був у згоді з духом, а дух з Богом, 42щоб могли чистотою своїх сердець з’єднатися з Богом, а не м’якоттю голосів пестили людські вуха. 43Я ж твердо прирікаю все те виконувати, наскільки Бог дасть мені благодаті, й прагну, щоб брати, які є зі мною, виконували те, що до церковного правила і стосовно до інших постанов правила. 44Тих же братів, які не бажають цього виконувати, я не вважаю за католиків і не є вони мені братами. Не хочу їх бачити, ані з ними розмовляти, аж доки не будуть чинити покаяння. 45Це також кажу про всіх інших, які вештаються по світі й легковажать дисципліною, наказаною правилом, 46тому що Господь наш Ісус Христос віддав своє життя, щоб не відхилитись від послуху свого Пресвятого Отця (пор. Флп. 2, 8)
47Я, брат Франциск, нікчема і негідне сотворіння Господа Бога, говорю через Господа Ісуса Христа братові Х., міністрові цілого нашого Чину та всім міністрам генеральним, які будуть після нього, як і всім настоятелям та ігуменам братів, теперішнім і майбутнім, щоб цей лист завжди мали при собі, поводилися відповідно до нього та старанно його зберігали. 48Благаю їх, щоб ретельно дотримували і докладали зусиль, щоб те, що є в ньому написане, виконувалося відповідно до уподобання всемогутнього Бога, тепер і завжди, доки цей світ буде існувати.
49Благословенні будете Господом ви (Пс. 115, 15), які це виконаєте, і Господь навіки нехай буде з вами. Амінь.

Молитва

50Всемогутній, Вічний, Справедливий і Милосердний Боже, дай нам, нужденним, чинити для Тебе те, про що знаємо, що цього бажаємо, і прагнути завжди того, що Тобі подобається, 51щоб ми внутрішньоочищені, внутрішньопросвічені й розпалені вогнем Святого Духа, могли йти слідами улюбленого Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, 52і прийти до Тебе, Найвищий, лише завдяки Твоїй благодаті, Ти, що живеш і царюєш, і отримуєш славу в досконалій Тройці та простій Єдності, Всемогутній Бог на всі віки вічні. Амінь.

Лист до міністра

Лист до генерального настоятеля Чину Братів Менших, написаний 1221 року. Причиною написання листа було прохання якогось генерального міністра до Франциска про пораду в справах духовного життя. Верховний настоятель Чину переживав якісь труднощі, від яких хотів сховатись до пустельні[20]. Святий Франциск дав йому пораду, щоб усе, що буде переживати, сприймав як Божу ласку, як щось краще від пустельничого життя. Це є характерна риса нового типу ченця, який серед людей має жити своїми великими ідеалами, а не лише за муром монастиря.
Святий Бідачина пише теж про ставлення до братів
, які провинилися. Виражає тут глибоко пережите на собі право Божої любові та милосердя, проявлене в Христовому наказі завжди прощати.

1До брата N., міністра. Нехай Господь тебе благословить (пор. Чис. 6, 24). 2Так, як вмію, говорю тобі про справи душі твоєї, все те, що є перешкодою в любові Господа Бога та будь-яка людина, яка була б тобі перешкодою – чи то брат, чи інші, також коли б тебе били, це все ти повинен сприймати як благодать. 3І цього, власне, прагни, а не чогось іншого. 4З огляду на правдивий послух перед Господом Богом і щодо мене, бо точно знаю, що це є правдивий послух. 5Люби тих, які спричиняють тобі труднощі. 6Не бажай від них нічого іншого, крім того, що дасть тобі через них Господь. 7Люби їх за те; не бажай, щоб були кращими християнами. 8Нехай це має для тебе більшу вартість, ніж життя в пустельні. 9Через цю ситуацію прагну пізнати, чи насправді любиш Господа і мене, слугу Його і твого; якщо будеш так поводитися; щоб не було такого брата на світі, який, хоча б і найважче згрішив, а потім став перед тобою, відійшов би без твого милосердя, якщо шукав би милосердя. 10А якщо не шукав би милосердя, то ти запитайся, чи не прагне прощення. 11Навіть коли б і тисячу разів відтак згрішив на твоїх очах, люби його більше за мене, щоб притягнути його до Господа, та завжди до таких братів будь милосердним. 12Якщо можеш, оголоси всім ігуменам, що постановив ти собі так поводитися.
13З усіх розділів Правила, в яких йдеться про смертельні гріхи під час капітули в Зелені свята з допомогою Божою та порадою братів, звернено увагу на такий розділ: 14якщо б хтось з братів через нашіптування ворога смертельно згрішив, то зобов’язаний буде під послухом звернутися до свого ігумена. 15Усі брати, які знають про його гріх, нехай його не засоромлюють і не зневажають, але нехай проявляють над ним милосердя та зберігають гріх брата свого в цілковитій таємниці: бо здорові не потребують лікаря, лише хворі (Мт. 9, 12). 16Так само брати під послухом є зобов’язані вислати його з товаришем до свого вищого настоятеля. 17Вищий настоятель нехай прийме його з милосердям, так, як би сам собі бажав, коли б був у схожій ситуації. 18В іншому випадку, якщо б брат вчинив гріх щоденний (легкий), нехай визнає його своєму братові-священикові. 19Якщо ж не буде там священика, нехай визнає його братові своєму, до того часу, доки не знайде священика, який дав би канонічне розгрішення, про що вже йшлося. 20Ті [брати] нехай не мають влади накладання покути іншої, ніж ця: іди і вже віднині не гріши (Йо. 8, 11).
21Щоб цей лист краще був збережений, май його при собі аж до Зелених свят: бо ж будеш там [на капітулі] зі своїми братами. 22І цю справу, і всі інші, що не є достатньо виражені в Правилі, постарайтеся з допомогою Господа Бога доповнити.

Лист до настоятелів

Лист цей був скерований до усіх настоятелів Чину Братів Менших близько 1224 року. У листі Франциск традиційно закликає до любові Слова Божого і Євхаристії, пише про культуру, чистоту і повагу до всього, що пов’язане з Словом Божим та Тілом і Кров’ю Господніми.

1Усім настоятелям Братів Менших, до яких дійде цей лист, брат Франциск, ваш найменший в Господі Бозі слуга, шле привітання з новими знаками неба і землі, які є великими і найважливішими у Бога [та багатьма ченцями й іншими людьми] й маловажними в розумінні багатьох ченців та інших людей.
2Прошу вас дуже, коли б йшлося про мене самого, наскільки це є властивим і корисним у вашому розумінні, просити покірно духовних, щоб понад усе вшановували Пресвяте Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа і святі імена й слова Його написані, які перемінюють Тіло. 3Чаші, ілитони, оздоби престолу і все, що служить до жертви, нехай буде коштовне.
4І якщо в якомусь місці Пресвяте Тіло Господа буде бідно покладене, то нехай згідно з церковними канонами буде нами гідно покладене і в безпечному місці, та нехай Його носять з великою повагою і помірковано уділяють іншим. 5Також імена і слова Господні написані, якщо знайдуться в невідповідному місці, то нехай будуть піднесені й покладені в гідних місцях. 6У кожній проповіді, яку голосять, нехай спонукують людей до покаяння і [пригадуйте], що жоден не може спастися, якщо не прийме Пресвятого Тіла і Крові Господньої (пор. Йо. 6, 54), 7а коли священик їх переісточує на престолі й переносить на інше місце, то нехай усі люди на колінах віддають хвалу, прославу і честь Господу Богові Живому і Правдивому. 8Його ж славу так голосіть і оповідайте всім народам, щоб у кожній годині й на голос дзвону весь народ на цілій землі завжди віддавав хвалу і благодарив Всемогутнього Бога.
9До тих моїх братів настоятелів, до яких дійде цей лист, і перепишуть його, і будуть мати у себе і для братів, які мають обов’язок проповідування і обов’язок опіки братами, теж перепишуть і все, що є в цьому листі, будуть до кінця проголошувати, то нехай знають, що мають благословення Господа Бога і моє. 10Нехай так буде в ім’я правдивого і святого послуху. Амінь.

Лист до настоятелів

Друга редакція листа до настоятелів датується 1220 роком. У листі видно клопотання святого Франциска про розповсюдження його листів, через які прагнув поширювати культ Євхаристії.

1Усім настоятелям Братів Менших, до яких дійде цей лист, брат Франциск, найменший із слуг Божих, шле привітання і бажає святого миру в Господі.
2Знайте, що перед лицем Божим певні речі є дуже глибокі та величні, а перед людьми є вони малі й негідні уваги, 3є теж інші [речі] для людей дорогі та гідні уваги, які перед Божим ликом є найменші й негідні уваги. 4Прошу вас, як лише можу, в присутності Господа Бога нашого, щоб цей лист, що стосується Пресвятого Тіла і Крові Господа нашого, роздали єпископам та іншим духовним 5і пам’ятали про те, що ми вам поручили. 6З іншого листа, який надсилаю вам, щоб ви дали управителям, радникам і керівникам, де йдеться про те, щоб люди публічно віддавали хвалу Богові на вулицях, вчиніть якнайшвидше багато переписів 7і доручайте з великою пильністю тим, кому вони повинні бути віддані.

Лист та благословення для брата Льва

Час написання цього листа залишається загадкою, зміст його незрозумілий. Святий Франциск пише про справи, відомі йому та братові Львові, без жодних пояснень. У листі міцно вражає материнська турбота Франциска про брата Льва, а також прагнення святого подобатись лише Богові.

            1Брате Льве, твій брат Франциск шле тобі привіт і бажає миру. 2Мовлю до тебе, сину мій, як мати, бо щодо всього того, про що ми дорогою з тобою розмовляли, то коротко цим словом постановляю і раджу, і якщо забажаєш колись прийти до мене за порадою, справді, так тобі раджу: 3кожний спосіб, який здається тобі кращий, щоб подобатися Богові та йти Його слідами і за Його убогістю, то так чини з благословенням Господа Бога і за моїм дозволом. 4Якщо ж відчуваєш потребу з огляду на твою душу або для іншої потіхи твоєї, і хочеш, Льве, прийти до мене, то приходь.

Благословення для брата Льва

Нехай Господь тебе благословить і охороняє тебе. Нехай світить своїм обличчям до тебе та милує тебе. Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир. (Чис. 6, 24-26)

Лист до брата Антонія

Лист написано на початку 1224 року, перед тим, як святий Антоній розпочав свою велику проповідницьку діяльність в Південній Франції. Лист становить велику цінність з огляду на свідчення контакту між двома великими постатями Середньовіччя, а також поміркованість Франциска у здобуванні богословських знань.

1Брату Антонію, моєму єпископові, брат Франциск шле привітання. 2Вважаю добрим те, що навчаєш братів святого богослов’я, проте пам’ятай, щоб під час цього навчання не гасити духа молитви і побожності, про що йдеться у Правилі.

Листи до Гуґоліна з Остії
про справи, що стосуються Чину,
а також про приязнь і духовність[21]

Біограф святого Франциска, Тома з Челано, пригадує ці листи, щоб наголосити на дусі пророцтва у Бідачині, який, власне, через це привітання мав проректи подію вивищення єпископа Гуґоліна до гідності папи римського. Доказом може бути факт, що святий асижанин наказує братам, щоб нікого на землі не величали «Отче», натомість до цього єпископа застосовує титул «pater» (отець), який вживається щодо римського архиєрея.
У зв’язку з тим, що жоден з листів святого Франциска до єпископа Гуґоліна, на жаль, не зберігся до нинішнього дня, то маємо лише те, що цитує у своїх творах біограф св. Франциска. Перший раз святий зустрівся з Гуґоліном під час подорожі до Франції, а було це у Флоренції 1217 року. Звідси можна припускати, що більшість листів походить з тих літ, коли Гуґолін був і кардиналом, і протектором Чину Братів Менших (від осені 1220 року).

«Неодноразово, змушений важливими справами чернечої спільноти або радше Христовою любов’ю, якою палав до нього [Франциск], прагнув писати до нього [до Гуґоліна], не перестаючи величати його в своїх листах єпископом Остії чи Веллетрії, як це чинили інші в традиційних привітаннях, але беручи до уваги вищу дійсність, виражався ось так: “Найдостойнішому отцеві, тобто пану Гуґолінові, єпископові цілого світу”».

Лист до провінційного міністра
та до братів у Франції

Згадку про цей лист можна знайти в одному лише творі Томи з Еклеcтона[22]. Передав його авторові брат Мартин Бартонський, який особисто знав святого Франциска і згодом став намісником провінційного міністра і настоятелем Йорку. Лист був скерований до братів з французької провінції, до якої належали північні землі теперішньої Франції та Валлонії, що в Бельгії. Дати цього листа, який, на жаль, теж загинув, встановити неможливо. Лист цей належав, мабуть, до невеликої групи листів, написаних власноручно святим з Асижу. Поряд з іншими листами є він відображенням Францискового богоцентризму, а на цей аспект духовності святого звернено увагу нещодавно; завжди наголошувалося на христоцентризмі Франциска.
«[…] блаженний Франциск власною рукою написав лист […] до міністра і братів у Франції, щоб, побачивши лист, радісно співали похвалу Богові в Тройці, словами: „Благословляймо Отця, і Сина з Духом Святим”».

Лист до жителів Болонії
про землетрус 1222 року

Розповідь брата Мартина[23] про землетрус в Болонії і про написання у зв’язку з цим листа святого Франциска до жителів міста є історично достовірною. Тогочасні хроніки описують катастрофічні наслідки землетрусу 1222 року, з чого випливає, що лист святого Франциска був написаний ще перед цією трагічною подією. Важко з'ясувати, чому Франциск наказав читати цього листа „у всіх школах Болонії”? Чи лише тому, щоб оголосити про землетрус? Якщо так, то чому тільки в Болонії, а не в інших містах? З іншого боку, такого типу вістування не були в стилі святого Бідачини. Тут, мабуть, йдеться про щось набагато важливіше від землетрусу, навіть якщо цей лист завдяки ньому став знаний…
«[Брат Мартин з Бартона] розповів якось про брата, який молився у Бресції в день Божого Різдва під час землетрусу, що його передбачив святий Франциск і в листі, що був написаний по-латинськи з помилками, доручив братам голосили про це у всіх школах Болонії; Церква впала, а під навалом каміння знайдено неушкодженого [брата]».

Лист до Клари і до сестер про піст

Інформація про лист святого Франциска на тему посту Убогих Дівиць з обителі Святого Дам’яна міститься в ІІІ листі святої Клари до Аґнесси з Праги, який був написаний ймовірно 1238 року. Автентичність листа святої Клари не підлягає дискусії, тому й вказівки святого Франциска треба визнати за вірогідні. Сам лист Клари – як це виникає із змісту – є відповіддю на питання Аґнесси про практику посту Убогих Дівиць. На початку листа Клара пригадує повчання Франциска щодо споживання страв у свята, натомість в подальшій частині чітко пише про лист Франциска, в якому він під певними умовами звільняє від посту сестер у конкретні свята Церковного Року. Нині важко встановити, чи вказані повчання Франциска є насправді змістом цього листа, чи були лише усними вказівками.
«У справі свят, які дуже цінуєш, просила ти пояснити для себе і преславний Отець наш Франциск спеціально повчив нас, щоб ми їх оздоблювали різноманітними стравами; тому і я вирішила, що повинна відповісти тобі з любові. Нехай твоя поміркованість знає, що крім слабких і хворих [сестер] щодо яких повчив нас і поручив нам, щоб ми – на стільки це буде можливим – керувалися властивою поміркованістю, жодна з нас здорова і сильна не повинна споживати ані в звичайні, ані в святкові дні жодних страв, окрім пісних, зберігаючи піст кожного дня, за винятком неділь та Божого Різдва, в яких двічі ми повинні споживати страви. Також у четверги звичайного періоду[24] не можна зобов’язувати будь-якої [сестри] до посту. Треба вшанувати її волю, якщо не хоче постити. Ми, однак, здорові, постимо щоденно, крім неділь і Божого Різдва. Натомість – як окреслює лист блаженного Франциска – в кожний Великдень і в свята Святої Марії та святих апостолів не зобов’язує нас піст, хіба коли б ті свята випали у п’ятницю: і як було попередньо сказано, ми, що є здорові та сильні, завжди маємо споживати пісні страви».

Лист до Якобіни із Сеттесолі

Лист святого Франциска до пані Якобіни, на жаль, не зберігся в окремій версії. Дізнаємося про нього з різних середньовічних джерел, з яких найбільш правдивою є розповідь Томи з Челано. Автори одноголосно приймають час написання листа і його зміст. Франциск перед смертю просив письмово пані Якобіну, аби вона швидко приїхала, щоб застала його ще живим і привезла йому речі, потрібні для похорону. Лист, написаний чоловіком, який є впевнений у тому, що швидко помре, а при цьому займається такими, здавалося б, побутовими справами. Ця поведінка святого не міститься в понятті «святості» більшості, бо думав про дрібниці похорону і хотів покуштувати улюблену страву, а проте така поведінка свідчить, що Франциск є великим святим, який не перестав бути правдивою людиною!
Одного дня блаженний Франциск закликав до себе своїх товаришів і мовив: «Ви знаєте, яким чином пані Якобіна послужила мені й нашому Чинові, будучи дуже відданою й побожною. Тому, як вірю, якщо повідомите їй про мій стан [здоров’я], вважатиме це за велику благодать і втіху; а особливо донесіть їй, щоб прислала вам з чорного полотна відріз тканини на одну туніку[25], який був би подібний до попелу і є як полотно, яке виробляють цистерські монахи в заморських країнах; нехай пришле трохи ласощів, які багаторазово приготовляла мені, коли був я в Римі. Ці ласощі, які мешканці Риму називають «mortariocum», зроблені з мигдалю та цукру або меду й інших складників […]». І написаний був лист, як це поручив святий Отець…

Лист до Клари і сестер
з благословенням і розгрішенням

Розповідь про благословення, дане святій Кларі, є занотоване в кількох середньовічних збірках. Усі вони інформують, що це благословення було надіслане святій Кларі Франциском через одного брата. Зміст цього листа має загальний характер і є свідченням: опіки святого Бідачини про убогих дівиць з обителі Святого Дам`яна, його відповідальності за їхню долю, надприродної любові та милосердя.
«[…] Щоб потішити її [Клару] передав [Франциск] їй листом своє благословення, а також розгрішив її від усякої погрішності, якщо б такі мала стосовно його поручень і волі, а також поручень і волі Сина Божого».

Заповіти святого Франциска

Заповіт Святого Франциска

Заповіт св. Франциска є одним з найважливіших і водночас одним з останніх творів асижанина. Його винятковий характер полягає в тому, що особливим способом приближає релігійний досвід святого, а докладніше, дає змогу пізнати фундаментальні цінності, тісно пов’язані із життям, відповідно до святого Євангелія (Заповіт 14).
Що стосується авторства Заповіту, то не має сумніву, що текст не був особисто написаний св. Франциском – бо він був поважно хворим (практично нічого не бачив). Натомість, згідно зі своїм звичаєм, продиктував комусь з братів, які опікувалися ним в останні місяці життя, тяжкі й повні скорботи. Тому можна впевнено твердити, що Заповіт походить з передсмертного періоду життя св. Бідачини (кінець вересня – початок жовтня 1226 року). Ймовірність зовнішніх втручань у зміст є малою (про автентичність Заповіту свідчать граматичні помилки, що є в найперших рукописах).

Зміст Заповіту містить у собі кілька цілком нових тем: автобіографічний мотив, заборону просити в Апостольського престолу будь-які привілеї та заборону пояснювати Правило, але і також своєрідну прощальну атмосферу. Автор, диктуючи Заповіт, вказав на його роль: брати повинні завжди тримати його разом з Правилом, не як друге Правило, а як повчання і заохоту, конечні для більш католицького виконання Правила (Заповіт 34).
Нині цей документ не перестає бути надзвичайно цінним і надалі актуальним джерелом в пошуку «автентично» францисканських коренів.

1Мені, братові Франциску, Господь поклав такий початок життя у покаянні: коли я був у гріхах, вигляд прокажених завдавав мені прикрощів. 2І Господь сам впровадив мене поміж цих нещасних, і я виявляв до них милосердя. 3І коли я залишав їх[26], те, що здавалося мені гірким, змінилося для мене в насолоду душі й тіла; і потім, не зволікаючи, я покинув світ. 4І Господь дав мені таку віру в церквах, що я так просто молився і говорив: 5«Величаємо Тебе, Господи Ісусе Христе, (тут) і у всіх церквах Твоїх, які є в цілому світі, і благословимо Тебе, що через Твій святий хрест відкупив світ».
6Згодом Господь дав мені й дає дотепер таке велике довір'я до священиків, які живуть згідно із засадами Святої Римської Церкви з огляду на їх священичу гідність, що хоча б мене й переслідували, хочу до них звертатися. 7І хоч би я мав таку велику мудрість, як Соломон, а зустрів би дуже бідних священиків цього світу, не хочу супроти їхньої волі навчати в їхніх парафіях. 8І їх, і всіх інших боятимуся, любитиму і шануватиму, як моїх панів. 9І не хочу дошукуватися в них гріха, бо впізнаю в них Божого Сина, і (вони) є моїми панами. 10І чиню так, тому що на цьому світі нічого не бачу тілесними очима, що б належало Всевишньому Божому Синові, лише Його Пресвяте Тіло і Чесну Кров, які священики приймають, і лише священики уділяють іншим. 11І прагну, щоб ці Пресвяті Тайни були понад усе шановані, прославлювані та переховувані в гідних місцях. 12Де тільки я знайду в невідповідних місцях написані Пресвяті Імена та слова Господні, хочу їх збирати і зберігали у відповідному місці. 13Й усіх богословів, і тих, які подають нам найсвятіші Божі Слова, ми повинні поважати та шанувати, як тих, що дають нам духа і життя (пор. Йо. 6, 63). 14І коли Господь звелів мені турбуватися про братів, то ніхто мені не наказував, як маю чинити, але сам Всевишній об'явив, що я повинен жити згідно зі святим Євангелієм. 15І я сказав коротенько і просто це записати, і Святіший Отець затвердив (це) мені. 16А ті, які бажали прийняти цей спосіб життя, роздавали убогим усе, що мали (пор. Тов. 1, 3); і задоволені однією тунікою, шнуром і штанами. 17І не прагнули ми мати чогось більшого.
18Церковне Правило відмовляли ми, священики, (так), як інші духовні особи; брати без свячень молилися «Отче наш». Надзвичайно радо ми перебували в церквах. 19І були ми неосвіченими та покірними всім. 20І я працював власноруч і прагну працювати; і рішуче хочу, щоби всі інші браття працювали, бо це свідчить про порядність. 21Ті, які не вміють працювати, нехай навчаться, не через прагнення отримати нагороду за труди, а щоб поборювати лінивство. 22А якщо не дадуть нам платні за працю, то йдімо до Господнього столу й просімо милостині від дверей до дверей.
23Господь звелів, щоб ми віталися привітом: Нехай Господь обдарує тебе миром! (пор. Чис. 6, 26). 24Хай браття остерігаються посідати церкви, скромні помешкання і все, що для нас будують, якщо це суперечить святій убогості, яку ми зобов'язалися дотримуватися, перебуваючи всюди як чужинці та мандрівники (пор. 1 Пт. 2, 11).
25Рішуче наказую під послухом усім братам, де б вони не перебували, не наважуватися ні особисто, ані через посередників у Римській курії, клопотати про будь-які листи ані для церков, ані для жодного іншого місця, ані з огляду на проповідництво, ані з причини переслідування; 26але якщо їх десь не приймуть, нехай шукають пристановища в інших країнах, аби там з Божим благословенням жити у покаянні. 27І прагну бути послушним генеральному міністрові того братерства і тому ігумену, якого міністр забажає мені призначити. 28І так волів би його слухатися, щоб без його волі не могти ні рухатися, ані будь-що чинити, бо він є моїм паном.
29І хоча я людина проста і слабосила, однак, волію завжди мати священика, який би здійснював Церковне Правило. 30Й усі інші брати повинні так само слухати своїх ігуменів і молитися Церковне Правило. 31А якщо знайдуться брати, які б не відмовляли Правила, або хотіли б запровадити якісь зміни, або не були би католиками, то всі брати, де б лише не перебували, зустрівши котрогось з них, під послухом зобов'язані запровадити цього брата до найближчого настоятеля тієї місцевості, де зустріли непокірного. 32А настоятель під послухом зобов'язаний пильно стерегти брата вдень і вночі, як в'язня, щоб той не втік з-під варти, доки сам не передасть його до рук міністра. 33І міністр, будучи під послухом, зобов'язаний скерувати непокірного під вартою таких братів, які будуть його стерегти удень і вночі, як в'язня, доки не приведуть його до єпископа Остії, який є паном і покровителем цілого братства, аби підтримувати в ньому порядок. 34І нехай брати не говорять: «Це[27] – інше Правило», бо це є пригадуванням, повчанням, заохоченням і моїм заповітом, який я, найменший брат Франциск, залишаю вам, моїм улюблeним братам, для того, аби ми ревно в католицькому дусі виконували Правило, дотримувати яке обіцяли Господеві.
35А генеральному міністрові й усім іншим міністрам і настоятелям під послухом забороняю будь-що до цих слів додавати або щось вилучати. 36І нехай цей лист мають завжди при собі разом з Правилом. 37І на всіх капітулах, які відбуваються, читаючи Правило, нехай прочитають і ці слова. 38Й усім моїм братам чи то священикам, чи ні, рішуче забороняю давати пояснення до Правила й до цих слів; нехай не кажуть: 39«Так треба його розуміти». Але як Господь дав мені просто і ясно промовляти і написати Правило і ці слова, так само просто і без пояснень розумійте їx і ревно виконуйте аж до останку.
40І хто лише дотримуватиметься цих слів, нехай на небі буде наповнений благословенням Всевишнього, а на землі – благословенням Його возлюбленого Сина з Пресвятим Духом Утішителем і з усіма небесними силами та з усіма святими. 41І я, брат Франциск, найменший ваш слуга, як лише можу, внутрішньо й назовні, підтверджую вам це найсвятіше благословення.
О найдорожчі Браття і на віки благословенні Сини! Слухайте мене, слухайте голосу свого Отця:
приобіцяли ми великі речі, більші – приобіцяні нам,
дотримуймо, отже, цих, зітхаймо до тих,
приємність коротка, кара – вічна,
мале терпіння – слава безконечна,
багато покликаних, мало – вибраних,
всі отримають заплату. Амінь.

Сієненський заповіт

Цей Заповіт був подиктований в квітні 1226 р., коли вже важкохворий Франциск перебував в Сієні. Немає жодних сумнівів, що твір є автентичний. Про це свідчить його простота і незацікавленість, турбота про три фундаментальні справи Чину: взаємну любов братів, любов до убогості та її виконання, а також послух стосовно церковних ієрархів і духовних Церкви.
Тими днями[28] […] одного вечора, коли через хворобу шлунка тягнуло його рвати, трапилося йому, що внаслідок великого зусилля, яке завдав собі, щоб рвати, виблював кров’ю і так цілу ніч аж до ранішніх годин блював кров’ю. А коли його друзі зауважили, що внаслідок ослаблення і болю хвороби майже конав, з великим болем і плачем мовили до нього: «Отче, що зробимо? Поблагослови нас і всіх інших твоїх братів. Окрім того, залиши своїм братам на пам’ятку [слова] своєї волі […]». Цей ж сказав їм: «Прикличте мені брата Венедикта з Піратро» […]. Коли цей прийшов до нього, блаженний Франциск сказав йому: 1«Запиши, що благословляю заодно всім моїм братам, які є в Чині, як і тим, які прийдуть аж до кінця світу» […]. І сказав цьому блаженний Франциск: 2«Тому, що я ослаблений і зболений хворобою – не можу говорити, коротко в тих трьох реченнях об’являю моїм братам свою волю. 3Отож! Щоб на знак пам’яті про моє благословення і про мій заповіт завжди себе навзаєм любили, 4завжди любили і зберігали пані нашу – святу убогість, і щоб завжди були вірні та піддані достойникам і всім духовним святої матері Церкви».

Остання воля, написана
святій Кларі

Про цей документ дізнаємося теж з Правила св. Клари, де знаходимо такі ось слова: «Написав нам (св. Франциск) останню свою волю». Ці вказівки для убогих дів продиктував Франциск, правдоподібно, в останні дні свого життя, свідчать про це біограф святого асижанина – Тома Челянський,[29] та сама св. Клара в своєму Правилі: «Коротко перед своєю смертю […] написав нам останню волю». Твір є свідченням особистої вірності Франциска ідеалові убогості аж до кінця, є урочистим відновленням тієї вірності перед лицем смерті та заповітним закликом до убогих дів, щоб витривати в тому способі життя.
[І щоб ми не відступили від найсвятішої убогості, яку прийняли, ані теж ті, які до нас прийдуть, коротко перед своєю смертю знову написав для нас остатню свою волю, мовлячи:
1Я, Франциск, брат найменший, хочу наслідувати життя та убогість Господа нашого Ісуса Христа і Його Найсвятішої Матері та витривати в ньому аж до кінця: 2і прошу вас, мої пані, і раджу вам, щоб ви завжди тривали в тому найсвятішому (способі) життя й убогості. 3І стережіться міцно, щоб ви не відступили від цього під упливом чиєїсь науки або поради].

Притчі, «слова», афоризми святого Франциска

Притча про невісту,

яку певний цар у лісі вчинив вагітною

Притча увійшла до проповідей англійського проповідника Оддона з Cheriton (Kent), який коментував фрагмент Матеєвого Євангелія 6,24-33, що починається зі слів: «Ніхто не може двом панам служити». Час написання твору – 1218 рік. Ця притча має відповісти на цілком очевидне питання в контексті чернечого життя, яке провадили Франциск і його брати. Суть питання: «Хто годує братів?» Розповідь святого Бідачини укладена з елементів дворянської та лицарської літератури (ліс, невіста, король), виокремлює цілковито новий стиль євангельського питання; Бог зродив Чин і тому він є особливо зацікавлений в утриманні його, в забезпеченні всіх потреб своїх синів.
Брата Франциска запитали: «Хто годує братів своїх, бо всіх без вийнятку пригорнув?» Він відповів: «Один цар у лісі вчинив вагітною певну [невісту]; вона породила. Коли якийсь час годувала, прийшла до дверей царя, щоб свого сина надалі кормив. Коли це дійшло до відома царя, відповів: «Стільки нужденних і непотрібних у моїм палаці споживає страву, то справедливим буде, щоб мій син серед них годувався». Пояснюючи це, [Франциск] сказав, що це він є цією невістою, яку Господь своїм словом вчинив вагітною, який зродив духовних синів. Якщо Господь стільки несправедливих годує, не треба дивуватися, коли б серед них нагодував власних синів».

Промова на капітулі наметів

Промова св. Франциска є частиною збірки творів, що наприкінці ХІІІ ст. була знана як Verba sanсti patris Francisci. Середовище, в якому твір був опрацьований, – це безпосередні товариші святого Бідачини. Сама назва праці вказує на те, що промова відбувалася під час з’їзду братів, хоча це була значна подія, все ж встановити точну дату є проблематично. Можливо, був це 1222 рік, коли залишили опрацювання Першого Правила і тривали дискусії над опрацюванням Затвердженого Правила.
Серед чисельних промов Франциска ця є з цілою низкою присутніх в ній елементів, які дозволяють визнати її за автентичну. По-перше, тому що є словесна схожість і концептуальна спорідненість з фундаментальними темами християнського проекту Франциска. По-друге, центральна тема вказує на особливість і специфіку покликання св. Франциска. Заклик до via semplicitatis передає основну концепцію Францискового досвіду та вчення. Він вважає себе людиною простою, і тому дорога, яку йому вказав Господь, для братів теж повинна відзначатися простотою. Прийняття цієї дороги в очах світу є шаленством, та Франциск усією силою хоче бути вірним своєму покликанню і способові життя, який вказав йому сам Бог.
Твір загалом, а особливо центральна його частина, становлять одне з небагатьох докладних і вірогідних свідчень, що стосуються суперечок, які поділили Чин вже на початку двадцятих років. Суперечки ці точилися навколо організації та перспектив братів менших, їх ролі в Церкві і в суспільстві і мали небагато спільного з послабленням дисципліни у братерстві. Були ці суперечки дуже вагомі, адже йшлося про методи реалізації в цьому місці й часі Христового Правила. Мова Франциска зберігає дуже чіткий слід свідомості Христових вимог і тому є такою важливою.

1Коли блаженний Франциск був на генеральній капітулі, званій капітулою наметів, в Святої Марії Порцюнкулі, було там п’ять тисяч братів. 2Дуже багато братів мудрих і вчених звернулося до присутнього на капітулі пана кардинала, який згодом був папою Григорієм, щоб переконав блаженного Франциска, 3аби послухав порад згаданих вчених братів і дозволив, щоб іноді ним покерували. Представили теж устав св. Бенедикта, св. Августина і св. Бернарда, які докладно вчили, як впорядковано жити.
4Тоді святий Франциск, вислухавши зауваги кардинала на цю тему, взяв його за руку і привів його до братів, зібраних на капітулі, і так промовив до братів: «Брати мої, брати мої, Бог покликав мене на дорогу простоти і показав мені дорогу простоти. Не хочу, щоб ви пропонували мені якийсь інший устав – ані св. Августина, ані св. Бернарда, ані св. Бенедикта. 6Також Господь сказав мені, що хоче щоб я був одним новим маленьким в світі; і не хотів нас Бог вести іншою дорогою, ніж тими знаннями; але через ваші знання і мудрість Бог засоромить вас. 7Я ж покладаюся на жандармів[30] Господа, що через них, власне, покарає вас і чи хочете чи не хочете, повернетеся до вашого стану, до вашої ганьби» […].

Еґзеґеза (Пояснення) Єзекиїла 3,18

Через те, що зустріч св. Франциска з ченцем-домініканцем відбулася у Сієні, то, як твердять дослідники, є підстави вважати, що це було в квітні 1226 року. В історії Томи з Челяно, біографа святого Франциска, оповідання оповите атмосферою ідилії, покори та взаємної любові двох героїв. [31]
Поставлене домініканцем біблійне запитання засвідчує, що цей біблійний уривок з книги Єзекиїла мав неабияку популярність. Щоправда, розуміння цього біблійного вірша мало свою тривалу традицію, яку знав чернець Чину Проповідників і глибинно розумів сам святий Франциск.
Хоча святий асижанин ухилявся від коментування цього вірша, проте остаточно погодився пояснити його. Виявити і показати грішникові його гріх, до чого зобов’язує цей вірш з пророчої книги, має відбуватися згідно з поясненням святого, через заохоту до святості через особистий вибір святості, бо лише через «світло прикладу» і «мову поведінки», а не через «плід уст», виявляються чужі гріхи. Приклад – є першою і найкращою методою проповідництва, бо слуга Божий «не тільки грудьми має думати про те, що справедливе, але глядачів своїх має запрошувати раменом діл власних до високих речей».[32] Добре, богоугодне життя є заохотою до залишення гріха, наслідування Христа, самі ж слова Божі, без Євангельської життєвої постави, є малоефективні.

Коли він [тобто Франциск] перебував в Сієні, трапилося, що прийшов туди хтось з Чину Проповідників[33], муж одуховлений і доктор святого богослов’я. Під час відвідин блаженного Франциска, він сам, як і святий, насолоджувалися тривалою та дуже солодкою розмовою про слова Господні. Запитався його цей доктор про знане речення Єзекиїла: «Якщо не вкажеш безбожному його безбожності, зажадаю з твоєї руки його душу» (див. Єз. 33, 8-9). [Цей доктор] мовив: «Отче добрий, сам особисто знаю багатьох, про яких відомо, що перебувають в смертельному грісі, але не завжди вказую їм їхню безбожність. Чи зажадають їхніх душ з руки моєї?» Коли святий Франциск сказав йому, що є простим чоловіком, тому повинен у нього вчитися, ніж пояснювати речення з Письма, цей смиренний муж додав: «Брате, хоча від багатьох мудрих чув я пояснення цих слів, та охоче послухав би, як ти їх розумієш». Блаженний Франциск мовив до нього: «Якщо слово це повинно бути зрозумілим на загал, то я його розумію таким чином: слуга Божий повинен так внутрішньо палати життям і святістю, щоб світлом прикладу і мовою способу життя картав усіх безбожних. Таким чином, кажу, блиск його життя та пахощі його слави всім вкажуть їхню безбожність». Тому то муж цей, відходячи дуже збудованим, мовив товаришам блаженного Франциска: «Брати мої, богослов’я цього чоловіка, збудоване на чистоті та спогляданні, є орлом, що ширяє в небесах; наші ж знання повзають черевом по землі».

Досконалий послух

Святий Франциск усе бачить в світлі наслідування Христа, убогого і розп’ятого. Життя «під послухом» він розуміє як: найвищу форму відречення від будь-якої власності з любові до Ісуса Христа, вершину зовнішньої та внутрішньої убогості. Такий послух перевищує хіба мучеництво.
Промовистим і красивим в листі до цілого Чину є наказ святого, згідно з яким брати повинні піддатися послухові: «Тому що Господь наш Ісус Христос віддав своє життя, щоб не відхилитись від послуху свого Пресвятого Отця[34]». У листі ж до всіх вірних святий Бідачина пише: «Підкорив свою волю волі Отця […]. Воля Отця була така, щоб Син Його благословенний і славний […] пожертвував себе самого […] як жертва на престолі хреста»[35].

Тому францисканський послух йде далі, ніж вимагає цього класична монастирська дисципліна. Згідно з духом асижанина послух є відповіддю на заклик Святого Духа, з’єднаний з бажанням прийняти Божу волю. Брат Менший не є послушний лише з огляду на безпосередню вимогу наказу, але з огляду на те, щоб дати Христові свідчення любові через відречення від свого самолюбного «я». Св. Бонавентура назве цю духовну готовність – послухом з любові. Франциск завжди хотів мати безпосереднього настоятеля, якому хотів бути підданим, щоб не позбавляти себе заслуги, яка виникає з послуху[36].
Встановити конкретну дату цієї промови – проблематично. Можна, однак, з певністю помістити її появу в першу половину ХІІІ ст. Цінність змісту короткого навчання про досконалий послух полягає у вираженні Бідачиною постави відречення себе і власної волі, та виборі універсального підпорядкування себе самого, бо це становить основну складову реалізації Євангелія.[37]

Іншим разом Франциск, сидячи з друзями, зітхнувши так висловився: «На загал немає жодного ченця в цілому світі, який би був досконало послушний своєму настоятелю». Зворушені друзі сказали до нього: «Скажи нам, отче, що це є досконалий і найвищий послух?» А цей, описуючи послух, взявши за приклад трупа, відрік: «Візьми мертве тіло і поклади, де тобі подобається. Побачиш, що, рухаючись, не чинить опору, покладене не буде нарікати, покинуте не відповість криком. Якщо його посадити на троні, не вверх, але вниз, буде споглядати; якщо прикриється багряницею, то вдвічі більш блідим буде». І мовить: «Той правдиво є послушний, хто: не вникає чому його переносять, не турбується, де буде поселений, не наполягає, щоб його переносили. Піднесений до уряду надалі є смиренний, чим більше отримує почестей, тим більше вважає себе за негідного». Іншим разом, мовлячи про це, окреслив [послух] властиво як дозвіл, отриманий внаслідок прохання, натомість святим послухом назвав цей накладений згори, а не той, що виникає з прохання. Одне і друге вважав добрим, але друге безпечнішим. Натомість вірив, що найвищим [послухом] є той, в якому не мають участі ні тіло, ні кров, а через який треба йти «за Божим натхненням до іновірців» – чи то з огляду на користь ближнім, чи це прагнення мучеництва. Вважав, що прагнення до такого [послуху] є особливо приємне Богові.

Досконала радість

Брати «нехай стережуться, щоб своїм зовнішнім виглядом не створювали враження сумних і набундючених лицемірів, але нехай будуть радісними в Господі (пор. Фил. 4,4) і лагідними, і доброзичливими»[38].
Франциск був радісним святим. Та радість витікала з його незалежності від речей, з його убогості, з позбавлення себе будь-якої власності, крім Бога. Секрет правдивої радості в досвіді асижанина криється не в речах, але в такому стані душі перед Богом, де все Ним дане приймається з вдячністю і любов’ю. Та правдива радість, доведена до досконалості, зводиться до тріумфу любові й вірності Ісусові Христові, через витривале несіння хреста ради Нього, тобто прийняття терпінь і витривалість під час страждань. Плодом терпінь, прийнятих з любов’ю до Христа і пережитих у дусі смиренності, є – духова радість. З того випливає, що радість християнська не лише не заперечує терпінь, але і живиться ними.[39] Незвичайно вагомим є факт, що для духовності Братів Менших важливішим від великих, надприродніх дарів, є вміння терпіти й терпеливо зносити кривду, особливо тоді, коли відчувається відкинення та неприйняття своїми ближніми.[40]
Оповідання брата Леонарда про слово святого Бідачини на тему правдивої радості є автентичним відображенням Францискової духовності. Це слово, подане в такій формі, походить з
XIV ст. і те, що сам святий Франциск каже в ньому: «Брате Льве, пиши», вказує, що воно було справді записане і пропаговане у Чині Братів Менших.

1Він же [тобто брат Леонард] розповів, що одного дня блаженний Франциск будучи у Святої Марії, прикликав брата Льва і сказав: «Брате Льве, пиши»! 2-3Він відказав: «Ось я готовий». «Напиши, – каже, – що це є правдива радість». 4Приходить посланець і голосить, що всі вчені Парижа вступили до Чину, напиши, що це не є правдива радість. 5Схоже всі церковні достойники з протилежної сторони Альп, архиєпископи і єпископи, так само і король Франції і король Англії. Напиши – це не є правдива радість. 6Коли б брати мої пішли до іновірців і навернули їх на віру, також і я маю аж таку велику ласку від Бога, що оздоровляю хворих і чиню багато чудес, кажу тобі, що в тому всьому не має правдивої радості. Але що то є правдива радість? 8Повертаюсь з Перуджії і прибуваю сюди пізно вночі, а скрізь болото, зимова пора і аж так морозно, що на ометах туніки застигають соплі холодного льоду і неустанно ранять ноги, що кров витікає з таких ран. 9І цілий заболочений серед холоду і льоду приходжу до дверей, а коли після довгого стукоту і кличу приходить брат і питає: «Ким ти є?», то я відповідаю: «Брат Франциск». 10А цей же мовить: «Геть; це не є відповідна пора для подорожування; не ввійдеш». 11І коли я знову наполягаю, скажімо, він відповість: «Геть звідси, ти є якимсь простачком і ідіотом, і чужинцем, не підходиш нам, нас є багато і ми не такі, щоб ще тебе потребувати». 12А я надалі стою під дверима і благаю: «На милість Божу, пригорніть мене на цю ніч». 13А цей так відрече: «Не зроблю того. Йди до хрестоносців і проси там». 14Кажу тобі, якщо збережу терпеливість і не роздратуюсь, то в цьому є правдива радість і правдива чеснота і спасіння душі.

Ніколи не був я злодієм

Цей уривок входить до групи оповідань зібраних в так званих Verba Sancti Francisci (Слова святого Франциска).
Для зрозуміння цього речення треба взяти до уваги стиль життя святого Бідачини. Праця і лише
після неї збирання милостині належали до щоденності життя першої групи Братів Менших. Тут очевидною стає цінність випрошеної милостині, бо походить вона з праці. Святий Франциск був свідомим того, що милостиня, тобто «стіл Господній», є власністю і привілеєм усіх убогих, головно тому, що сам Господь Ісус Христос жив з милостині. Вона є свята і не можна нею надуживати.

Блаженний Франциск часто цитував ці слова: «Ніколи не був я злодієм, це означає, що з милостині, яка є маєтком убогих, я менше приймав, аніж мені треба було, щоб інших убогих не позбавляти їх частки, бо супротивна поведінка була б крадіжкою».


[1] Капарон – великий капішон, який селяни вкладали на голову під час дощу.

[2] Папа Гонорій ІІІ буллою Cum secundum consilium з 1220 р. впровадив новіціят і заборонив легковажно покидати Чин.

[3] Св. Франциск суворо противився тому, щоб брати мали 2 підрясники, тому дозволяв підшивати підрясник латками тканини.

[4] Церковне Правило – молитовний канон, який щоденно відмовляють ченці, іншими словами – молитвослов.

[5] Устав св. Бенедикта IV, 9.

[6] Св. Григорій, Hom. XIII на Ev., PL 76, 1123.

[7] Св. Єронім, Лист 125, PL, 22, 1078.

[8] Св. Венедикт, Устав XLVIII, 1.

[9] Decretum Gratiani, р І. С. qu. 1 glossa ante c. 40.

[10] Пор. S. Augustinus, Ep. classis II; Ер. 40, IV, 4; РL 35, 155.

[11] Підрясник, чернечий одяг.

[12] Іншими словами мусульман, вірних ісламу.

[13] За: Мальчук Г., Затверджений Устав Святого Франциска, Житомир 2006 (із вступу до Затвердженого Уставу)

[14] Приписи щодо Часослова та Різдвяного посту відповідають тогочасним звичаям Латинської Церкви.

[15] Кустош – майже те саме, що й провінційний міністр (протоігумен), а сам латинський термін (custos) є синонімом до guardianus („гвардіан”, ігумен) і означає „сторож, охоронець”.

[16] Тут «кустош» є синонімом генерального міністра (протоархимандрита). Пор. прим. 2.

[17] Лат. brevitas, abbreviatus дослівно означають “короткий, скорочений”. Щодо мови, то слова означають “конкретний, ясний, зрозумілий”.

[18] Тобто мусульман, визнавців ісламу.

[19] Інакше в затворі.

[20] Тобто піти в затвор.

[21] Див. 1 Чел 100.

[22] Thomas de Eccleston; Tractatus de adventu fratrum minorum in Angliam, coll. VI, ed. A. G. Little (Collection d`Études et de documents, VII), Paris, 1990, p. 40.

[23] Цю розповідь, натомість, передає нам теж Тома Еклеcтон у своєму творі: Tractatus de adventu fratrum minorum in Angliam, р. 58, соll. 7.

[24] Тобто семиденницю.

[25] Тобто габіт, чернечий одяг.

[26] «Залишав їх», тобто «гріхи» пор. попереднє речення.

[27] Тобто Заповіт св. Франциска.

[28] Тобто під час побуту в Сієні.

[29] Чел. 204

[30] Святий називав демонів жандармами Господа.

[31] 2 Чел. 103. Пор. 2 Zw 53.

[32] St. Gregorius Magnus, Regula Pastoralis, Poznan 1948, p. 36.

[33] Тобто домініканців (ОР).

[34] Лист до цілого, Чину 46.

[35] Лист до вірних, 10-11.

[36] За: Lázaro Iriarte, Powołanie Franciszkańskie, s. 225-226.

[37] За: Aristide Cabassi, Pisma Świętego Franciszka z Asyżu Teksty łacińskie i starowłoskie w polskim przekładzie, s. 556-557.

[38] Незатверджене Правило 7, 16.

[39] За: Lázaro Iriarte, Powołanie Franciszkańskie, c. 190-197.

[40] За: Aristide Cabassi, Pisma Świętego Franciszka z Asyżu Teksty łacińskie i starowłoskie w polskim przekładzie, c. 565.