Її Бог є „Отцем милосердя”, джерелом всякого добра, всього, що Клара отримала, Тим, хто наповнив її Святим Духом. Досвідчивши доброти і лагідності Отця, Клара бачить Бога як Особу, котра дозволяє доторкнутися себе, прославляти і любити – особливо в Своєму Сині. Її Христос є Тим, хто „хоче появитися в світі погордженим, потребуючим і убогим, щоб люди потребуючі, убогі і спраг нені небесних потрав сталися в Ньому багаті, здобуваючи Царство Небесне”. Є Він Тим Христом, котрий помер на хресті, щоб послати нам святого Духа. Є Любов’ю, котра відреклася себе, вчинена убогою, позбавленою всілякої сили і влади, приходить для того, щоб послужити, а не щоб їй служили. Клара „бачить” ціле життя Ісуса в найглибшому убожестві: „Убогий був покладений у ясла, убогий жив у світі і нагий висів на хресті”. Власне там, Ісус є Господем, Тим, котрий „возсідає в славі на небесному троні”, котрий „і кепував і керує небом і землею”; котрий промовив і все почало існувати. Для св. Клари убожество є не тільки євангельською радою, але і заповіддю. Убожество не полягає в тому, щоб нічого не мати, але щоб жити так, як найбільш опущені суспільством люди. Убожество це відкинення всілякої влади, компромісу і успіху. Клара вважає Святого Духа джерелом свого покликання до богопосвяченого життя. Досвідчує Його як Творця і Сторожа Божого життя. Святий Дух наповнює її радістю і веселістю, розпалює в її серці те, чого слова не виражають. Св. Франциск вважав її „невістою Святого Духа” на взір Пресвятої Богородиці, котра є абсолютним і найповнішим взірцем віруючої людини, яка настільки помістила у собі Божого Духа, що зачала Ісуса Христа – Сина Божого.