Різдвяні історії

[Ксения]

Зима... Лапатий сніг рівним білим килимом вкриває землю. Під місячним сяйвом виблискують сніжинки і створюють ілюзію казки. Чомусь відразу згадується дитинство: санчата, теплі нові рукавички, подаровані Миколаєм, запах мандаринок і, звичайно, Святий Вечір. Згадується, як дідусь вносить до хати сіно, мама з бабусею пораються на кухні біля святої вечері, перераховуючи страви, а я прислуховуюсь, чи не чути колядників на вулиці. Після вечері всі збираються до церкви...
Дуже люблю Різдво, завжди чомусь чекаю якогось особливого дива. І хоча нічого такого особливого не трапляється, ніколи немає розчарувань. Можливо, це диво таки відбувається, але воно невидиме для наших очей, бо здійснюється в наших душах? Дуже хочеться вірити в це. Різдво – особливе свято для мене, так як, напевно і для всіх інших. Чомусь саме в ці дні хочеться змінити все в найкращий бік, зробити багато добрих справ, більше приділити уваги своїм рідним, більше зробити добрих справ для ближніх. Але часто буває й так, що ми заклопотані бігаємо по магазинах, шукаємо подарунки, думаємо, як би ще краще прикрасити святковий стіл, ялинку і забуваємо про саме головне – про милосердя. Хочеться, щоб ми завжди пам’ятали, що є самим необхідним і головним у нашому житті. Маленьке Боже Дитятко кожного року народжується для нас, щоб своїми маленькими рученятками обійняти весь світ, зробити його кращим і добрішим. Тому нехай в цей час у наших душах запанує мир, спокій, любов і милосердя! Христос Рождається! Славімо Його!

[о. Юстиніан]

Коли є свят-вечір завжди є якась напруга, а коли ми помолимось і попросимо Бога про мирні свята то це діє, без Бога святкувати не можна, свято - вхід в Бога і Бога поміж нас. Цього року так було, слава Богу!